Цього року виповнюється рік відтоді, як 11 осіб загинули в автопригоді мікроавтобуса з Чернівців під Києвом. Святошинський районний суд засудив водія автобуса до 9 років і 6 місяців позбавлення волі та зобов’язав його відшкодувати 100 тисяч гривень моральної шкоди рідним загиблих. Майже через рік після трагедії журналісти "МБ" поспілкувалися із Оленою Гріжінку, яка в тій автопригоді втратила чоловіка Мірчу, 18-річну доньку Діану, 16-річного сина Олега, 16-річну племінницю Діану, матір Костянтину, сестру Валентину. Жінка досі не може повірити у те, що її рідні загинули.
Нагадаємо, що автопригода сталася приблизно о четвертій годині 30 хвилин, на 32 км автодороги Київ – Чоп, поблизу села Гурівщина Київської області. Першими зіткнулися дві вантажівки. Автомобіль КамАЗ із причепом, який віз яблука, наїхав на ЗІЛ-131 з причепом-фургоном (кунгом) вантажного автомобіля без габаритних вогнів, що стояв на узбіччі дороги. Від удару КамАЗ повернуло, його причіп розвернувся до лівого боку проїжджої частини і частково перекрив її. У цей час дорогою з Чернівців до Києва їхав мікроавтобус "Мерседес". Передня частина автобуса в’їхала в причіп вибивши його задні колеса. На місці загинули 10 осіб, одна пасажирка згодом померла у лікарні. Вижили тільки четверо – двоє водіїв та двоє пасажирів.
Візи на смерть
Пані Олена показує фотографії родини і згадує їх: "Це ось Олежик, це Діанка, а це ми всі разом вперше під час відпустки. Я живу тим, що не вірю, що вони загинули. На могили на цвинтарі дивлюся. А повірити не можу. Мені здається, що вони досі живі. Я спілкуюся з ними постійно. Бачу у снах щоночі, розмовляю.
Чому вони загинули? Я все розумію, я половину свого життя прожила, а чим завинила ця шестирічна дівчинка (показує на доньку Міленку), яка в один момент залишилася без батька, брата, сестри, бабусі, майже без нікого. Кому вона завинила?
Утіхи неможливо ні в чому знайти. Мене вже нічого не вилікує і навряд чи хтось зможе зрозуміти. Хіба що сестра з Києва, яка втратила єдину доньку Діану. Дівчинка школу закінчувала на "золоту" медаль. Вона щороку тут відпочивала у бабусі і тоді поверталася додому до Києва. Ми з сестрою зідзвонюємося, плачемо.
Я розшукала в Чернівцях брата водія тієї маршрутки. Він каже: "Брат хотів підзаробити, у нього дитина маленька, жінка вагітна. Він же якщо відсидить 10 років, то не повернеться із в’язниці нормальним". Але ж він таки повернеться, а до мене вже не повернеться ніхто.
Я не вірю, що на землі буде правосуддя. Бог покарає, якщо він є.
А водій всю вину взяв на себе. Власник буса взагалі у вироку не фігурує. А фірма, яка тоді організовувала перевезення, зникла. Тоді виявилося, що і перевозила фірма їх незаконно.
Водій спочатку слідчому заявляв, що підібрав моїх рідних бо вони їхали автостопом. Який автостоп? Вони ж квитки купили. Як водій міг нормально автобус вести, якщо він їхав всю ніч, поспав дві годин – і далі сів за кермо?
Брат водія, коли почув на суді, що тому дали дев’ять з половиною років, здійняв крик. А що тепер шум піднімати. Він же все на себе взяв. Я розумію, що це він не навмисне скоїв. Але нехай хтось хоч на хвилиночку побуде на моєму місці. Відчує те, що я зараз відчуваю.
Міленка досі не розуміє, що немає її найближчих людей. Вона вдома м’які іграшки розкладає і розмовляє з ними. Олежик – це у неї дельфін, Діанка – якесь сердечко, тато – пухнастий песик. Вона просить: "Матусю, я хочу хоч на одну хвилиночку татка побачити. Тільки на одну хвилинку і все." Сідаємо їсти, а вона і для тата місце готує. Я їй пояснюю, що брат із сестрою і татко на небі, їм там добре. Але що я можу пояснити.
Зараз сестра з Білорусі з дітьми приїхала, то наш дім трохи ожив, а вони поїдуть – і знову життя немає.
Хлопець Діани – Вася – постійно троянди свіжі на могилу приносить. Він також і через рік не може у все це до кінця повірити.
У Олега цього року мав би бути випускний у школі. Однокласники на могилу приходили, стрічку на хрест йому пов’язали. Він у них і у віньєтці є.
Ми з чоловіком вже облаштувалися в Італії. Хотіли їх до себе забрати. Олег не дуже хотів, а Діана казала, що подивиться, якщо вже не сподобається там, то повернеться.
Вони тоді їхали до італійського посольства до Києва візи оформляти, а виявилося, що оформили візи на смерть".
Вирок не задовільнив жодну зі сторін
Водія мікроавтобуса "Мерседес", 34-річного чернівчанина Віталія Л., суд визнав винним у злочині, передбаченому частиною 3 статті 286 Кримінального кодексу України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами) та засудив до дев’яти років і шести місяців позбавлення волі, а також зобов’язав відшкодувати потерпілим 100 тисяч гривень завданої шкоди. Захист водія з таким вироком не погоджується і підготував апеляційну скаргу, вимагаючи направити матеріали справи на додаткове розслідування. Захисники вважають, що судом не в повній мірі з’ясовано всі обставини справи, не здійснено всі необхідні експертизи та не встановлено, чи є вина в діях водіїв ЗІЛа та КамАЗа. Не погоджуються вони і покладенням всієї цивільної відповідальності з відшкодування шкоди на водія, оскільки, згідно із законодавством шкоду мав би відшкодовувати власник автомобіля. А його від такого зобов’язання взагалі звільнили.
Готують апеляційну скаргу і захисники родичів загиблих у цьому ДТП.
За словами Люби ЛУЦЕНКО, заступника начальника управління промисловості та розвитку інфраструктури ОДА, фірми-перевізника, яка везла тоді людей до Києва, зараз немає у списку перевізників, що здійснюють перевезення на маршрутах загального користування.
Після цього випадку впродовж 2006-2007 років вдалося добитися того, що перевізники на приміських, міжміських і міжобласних маршрутах оновили 30% рухомого складу. Тепер, якщо перевізник іде на конкурс на маршрут, він повинен мати нові автобуси або інвестиційне зобов’язання на оновлення рухомого складу.
