Моя подруга живе у Філадельфії. Здавалося би, що це інша країна. Ба ні – виявляється, що і там є атмосфера гуцульського життя. "Немає в світі України, немає іншого Дніпра...", – лунає в дружньому посланні Тараса Шевченка до сучасників. Вчимо ми в школі і "Заповіт", і переймаємо в культури дух національності, і скандуємо на Майдані крилатий вислів: "Разом нас багато". Здавалося, чого ще треба для росту істинного патріота в собі. Так воно і сталося: зараз модно жити в Україні, що не може не гріти душу. Але все ж, число тих, хто виїжджає звідси, не скорочується, і це не новина для нас. Шукають кращої долі, більшого заробітку? Хтозна. Але кого ж може не влаштовувати країна, де буяє рай нарцисів (на Закарпатті), де столиця – Київ – є географічним центром Європи, куди Сталлоне влітку приїжджає до бабусі в Одесу. А, може, українець не повертається з-за кордону, бо несподівано для самого себе знаходить там шматочок рідної України? Ніхто цього не припускає, а воно так може бути.
Ось, наприклад, як у США, у штаті Меріленд. Не думав, не гадав наш турист, що за океаном зустріне "брата-близнюка" популярного рекреаційного комплексу на Івано-Франківщині. Національний парк Меріленд і Яремча. В назві нічого подібного, зате ландшафти однаковісінькі майже з усіх боків. Ідучи асфальтованою доріжкою у скверику при базі "Гуцульщина", будь впевнений, що десь там у Мерілендському лісі такою самою доріжкою ступає нога американця. І друзі наші менші вважають його щасливчиком, бо їм, собачкам, заборонено бігати повз річку і ніжитися на траві Національного парку. Америка звикла бігти попереду, тож і тут не здає позицій: на противагу нашому гірському Пруту, там є не менш знамениті водоспади "Muddy Creek" (Болотяна Річечка). Їх висота сягає близько 16 метрів (52 фути), і не дивно, що вони вважаються найвищими водоспадами штату Меріленд.
Після приємних прогулянок парком починаєш шукати полянку для кемпінгу, аж тут перед тобою стовпчик і дощечка з правилами:
n Ось тобі майданчик 4х4, по траві не ходити. Не пощастило, якщо вас близько шести осіб, бо на цій площі вмістити два намети і ще припаркувати дві машини (американського розміру: "Хайлендери", "Напівхамери" тощо) практично неможливо. Стіл з лавочками і місце для вогню – обов’язкові деталі на кожному майданчику. Все ж після Микуличина, того роздолу і свободи, до якої змалечку звикаєш, така місцина здається ніби для карликів.
n Не всім сподобається таке правило, як ТИХА ГОДИНА, і ще не коли-небудь, а після 23.00. А то рейнджер прийде, покаже, де раки зимують...
n Білок, бурундуків, єнотів, ведмедів, кабанів не годувати, бо вони звикають до людей, перестають їх боятися, тому існує ризик їхнього вимирання (хоча цієї живності там стільки, що, напевно, котів і собак в Америці менше, ніж тих всіх білок, бурундуків тощо). Не дивуйтеся, коли побачите кумедного єнота розмірами з порося, який підтягується до столу у пошуках їжі.
n Ну і, звичайно, алкоголь. Досить дивно, як для українця, виходить: не пити в публічних місцях, але на тому майданчику, що вам окреслили, – будь ласка. Така "розкіш" тільки в Меріленді, а ось, наприклад, у Пенсільванії дорослі, наче діти чи останні злочинці, ховають безалкогольне пиво, бо ліс, бачте, дуже публічне місце.
n Не можна збирати хмиз чи дрова. Цікаво, чим розпалювати багаття, чи, може, у супермаркеті вже можна придбати штучний вогонь? Загалом ліс там дуже чистий: дерева, як падають, так і лежать. Здається, по ньому, крім не тамтешніх, ніхто і не ходить. Просто американці бояться, що якась травичка може увійти до Червоної Книги.
n Напис "Не смітити" знає кожен, позаяк природа – наша мати. В Україні із цим знайомі, а ось що робити бідолашним жителям Меріленду, коли поруч немає смітника? Природа – понад усе, а люди потім, як стверджують у "Грін Піс". Справді так, бо смітники ліквідують для того, щоби ведмеді не ласували сміттям і не потруїлися. Дивина та й годі.
Кажуть, правила існують, щоби їх порушувати. І полюбляють це робити не тільки українці. Знаходиться чимало "ковбоїв", які не можуть змиритися з тамтешніми правилами.
Вже давно всім відомо, що американець, ніби не має проблем – постійно посміхається, радіє та розважається. Але із застережливості він б’є всі рекорди. І не важливо, як саме ця застережливість проявляється, головне – що вона є. Так ось, вони ретельно доглядають своє... тіло. Ще до лісу з 20 метрів йти, а від любителя біг-маків так і несе найрізноманітнішими ароматами. Ще навіть комахи не зачули, що хтось іде, а всі вже пшикають анти-комар-павуко-жуко...одне слово, наш "Raid". Запалили море свічок і факелів з таким же запахом. Справжні рейнджери, що тут скажеш.
Залишилося тільки зібрати потрібні речі у рюкзак і дозволити собі цього літа невеликий "тревел-тайм" до штату Меріленд, чи то пак Яремчі. А через декілька років українці не порівнюватимуть Чернівці із маленьким Парижем, а говоритимуть – Яремча – як маленький Меріленд.
