Я запам’ятав цього симпатичного хлопця з перших днів навчання в медінституті. В урочистій обстановці ми прийняли клятву Гіппократа в залі Будинку офіцерів, а після цього був концерт. Оголосили, що виступає першокурсник Володимир Івасюк. Ми, першокурсники, ніяково переглянулися, хоча ще не знали одне одного. Невже серед нас є такі таланти?! Володя зіграв класичну п’єсу на скрипці. Інструмент в його руках співав, говорив, плакав.
Наука йому давалася легко, він був дуже активний. Виступав на всіх концертах за участю Буковинського ансамблю пісні і танцю, брав участь у КВН, активно займався туризмом, не відставав на фізкультурі. Він був спортивної статури, міг запросто десять разів підтягнутися на турніку. Обливався холодною водою, вранці бігав крос. Але музика – то було головне.
Володя вмів згуртувати колектив. Часто заходив до нас у гуртожиток, і за якихось 15-20 хвилин усі знали, що серед нас є Володя. Дівчата намагалися у цей час бути на кухні в гарному халаті і зайвий раз пройтися коридором, щоби заговорити з Володею чи запросити покуштувати студентської страви.
Звичайно, хтось швидко знаходив гітару, і Володя перетворювався на справжнього артиста. Він грав класику, шлягери і свої пісні, які швидко стали популярними.
Як у всіх студентів, у Володі теж були пропуски, пов’язані здебільшого з концертами. Йому не було поблажок, і доводилося з усіма здавати відробітки. Викладачі його дуже поважали. Тільки на одній кафедрі він мав проблему – на кафедрі фізіології, де його чомусь недолюблював завідувач професор Пахмурний. Поставив йому навіть "двійку" на екзамені.
Незабутні, звичайно, табірні збори від військової кафедри на V курсі в Новограді-Волинському. Повели в їдальню, і ми вперше скуштували справжньої солдатської кухні – кашу на маргарині з чорними житніми сухарями, борщ чи суп. Перед кожним стояла глибока алюмінієва миска і ложка, було трохи смішно – по команді сіли, по команді встали – і в казарму.
Буквально за тиждень Новоградом-Волинським і навколишніми селами поширилася чутка, що у мотострілецькому полку служить молодий композитор Володимир Івасюк. Тут і почалося. До командира полку і начальника зборів Кобиліна приїжджали численні делегації і благали відпустили Володю дати концерти в піонерських таборах, колгоспах, школах.
На перший концерт поїхало два Володі – Івасюк і Королюк (тепер працює лікарем-травматологом). У піонерському таборі був справжній фурор. Наших артистів не хотіли відпускати. Володя Івасюк майже всі номери виконував "на біс" і ставив свій автограф на піонерських галстуках. Одного разу, коли Володя чергував у медпункті, туди набилася маса народу, були всі командири взводів – курсанти училищ, солдати строкової служби. Було десь близько опівночі, коли на галас у медпункті зайшов наш суворий командир. Ми зрозуміли, що зараз буде буря, всі встали, виструнчилися. Командир покрив нас армійським матом… Кричав: "Что это за бардак! Это кто здесь шумит во время отбоя?! Всем наряд вне очереди!" Але щойно побачив, що в центрі стоїть Володя Івасюк з гітарою, замовк і посміхнувся: "Наряд отменяется... Ну давай, как там, "Червону руту". Володя знову вдарив по струнах, і "Червона рута" зазвучала якось несміливо, а потім дедалі гучніше, приспів співали вже хором.
10-03-2005, 12:45
0
2 179
