Нещодавно я прочитала у модному журналі статтю про дівочу цнотливість і вирішила поцікавитися, як до цього питання ставляться мої ровесниці. Адже подібне питання завжди постає у підсвідомості кожної дівчини. Невеличке соціологічне дослідження я здійснила у школі серед учениць 10 та 11 класів. Із двадцяти п’яти дівчат, яким я запропонувала відповісти на запитання анкети, лише 17 погодилися взяти участь в анкетуванні. Відповіді на запропоновані запитання були такими:
Чи потрібно дотримуватися цноти аж до шлюбу?
"Так" – відповіли 6, "ні" – 11 старшокласниць.
Кому б ти довірила свій перший статевий досвід?
"Однокласникові" – двоє, "ровесникові" – троє, "нареченому" – четверо, "більш досвідченому чоловікові" – восьмеро.
Чи може бути секс без кохання?
"Так" – 6 відповідей, "ні" – 11.
З ким ти можеш обговорити це питання?
"З матір’ю" – 8, "з подругами" – 9.
У якому віці ви плануєте позбутися цнотливості?
"У 17 років" – 4, "у 18" – 7, "у 19" – 6.
Як бачимо, більшість з нас мріє втратити цноту у 17-19 років, але ось з ким і де? Мабуть, для кожної настає момент, коли ставиш собі ці запитання. Коли це зі мною станеться? Скільки ж я буду берегти цнотливість, невже аж до весілля, і де гарантія, що не залишуся у дівках? Але чи можна довіряти хлопцям, котрі беруть на себе відповідальність допомогти тобі стати жінкою? Це турбує найбільше.
Чи буде усе так "суперово"? Чи не скористається він тобою, як черговим трофеєм, який можна забути? Більшість моїх подруг вважають, що краще багато не думати про жахливі наміри, бо тоді ніколи не наважишся. Але варто більше говорити у школі та ЗМІ про засоби безпечного сексу, як попередити небажану вагітність, захиститися від хвороб. Звичайно, питання неоднозначне, але приховувати, що його не існує, – безглуздо й шкідливо. Тож хочу через газету запропонувати обговорити це питання широкій аудиторії. Чи варто порушувати його, чи вдавати, що його взагалі не існує і усе трапиться саме собою?
