«Вранці на Андрія все село шукало хвіртки»

У ніч з 12 на 13 грудня на свято Андрія й досі в селах та сільських районах Чернівців – Садгорі, Роші, Клокучці – молодики збираються, гуртом щоби заподіяти шкоду тим обійстям, де є дівчата на виданні. Щоправда, якщо раніше збитки робили лише дівчатам на виданні, то тепер хлопці не нехтують навіть хвірткою дев’яносторічної бабусі. Дівчата ж збираються разом, щоби дізнатися більше про свою долю, згадуючи, як ворожили ще бабусі.

Про те, як святкувалося Андрея в Садгорі понад п’ятдесят років тому, пригадують Ольга Ланівська та Домка Козуб:

– Всі господарі тієї ночі пильно стежили за своїм господарством, на Андрія хлопці чого тільки не вигадували, аби заподіяти шкоду дівчині, котра їм чимось не догодила, – розповідає пані Оля. – Найчастіше крали хвіртки та ворота. Пам’ятаю, як на ранок всім селом шукали свої хвіртки. Де тільки їх не ховали – і на кладовищі, і в річку кидали, часом міняли хвіртки на різних кінцях села. Хто з господарів не міг пильнувати всю ніч, в’язав хвіртку та браму дротом або знімав її сам та ніс до себе до хати. Траплялося таке, що свою хвіртку вдавалося знайти лишень навесні, коли танула крига на річці. Не один господар тоді клав собі нову хвіртку. Шкода, що зараз не дотримуються тих добрих традицій, тепер молодики крадуть хвіртки у всіх підряд, аби тільки розважитись. Ось треба сказати сину, щоби прив’язав і мою.

– На Андрія хлопці робили все, – продовжує пані Домка. – Кидали до комина каміння або пускали горобців. А хвіртку можна було знайти у сусіда на даху, у власній стайні виявити чужого коня. Дівчата ворожили на свого судженого, наприклад, перетягували дорогу товстими нитками – хто першим перерве нитку, той і є її долею. Ще питали після заходу сонця у першого зустрічного чоловіка його ім’я – вірили, що так зватимуть і чоловіка.

Пригадується кумедний випадок із моїм братом. Якось на Андрія він порався біля хати – дивиться, а повз нього пролетів чужий чобіт: сусідка ворожила, кидала чобіт через свою хату, хотіла знати, звідкіля чекати долі, – з посмішкою каже Домка Миколаївна. – Він не розгубився, почистив чобіт та й поклав собі до майстерні, до речі, він лагодив на селі взуття. А через кілька днів до нього звернулася сусідка з проханням зробити чобіт до пари, бо один десь посіяла. Як же вона здивувалася, коли вже за кілька днів побачила "майстерну роботу" мого брата.

Вранці на селі був такий сміх – то у сусіда на даху коза прив’язана, то віз на даху стоїть. Крали і туалети, часом кидали до туалетів дріжджі, – бешкетували, кому скільки вистачало фантазії.

– Звичай робити збитки на Андрія там, де є незаміжні дівчата, існує з діда-прадіда, – говорить начальник відділення дільничних інспекторів міліції УМВС області Василь НІГДА, – але якихось серйозних інцидентів у зв’язку з цим за десять років роботи в міліції я не пам’ятаю. Бували іноді заяви про те, що хтось накапостив. Але зазвичай це питання сторони вирішували мирно, дільничні викликають винуватців хіба що на профілактичні бесіди. Загалом кваліфікувати такі випадки з точки зору законодавства досить важко. Жартівники не мають на меті заволодіти чужим майном, знімаючи, наприклад, хвіртку. Їм хочеться привернути увагу до себе. Та й зазвичай ту хвіртку десь далеко не відносять. Цей звичай поширений в сільських районах і в Чернівцях – на Роші, Клокучці, Калічанці та в Садгорі. У спальних районах та в центрі збитків на Андрія не роблять. Хоча жартівників попереджаємо, що жарти також мають межі. Якщо власник не знайде своєї хвіртки чи якийсь інший жарт завдасть комусь шкоди, то винуватцям таки доведеться за це відповідати, згідно із законодавством.