У Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича – останні дні прийому документів для вступу. А це означає, що у родинах декількох тисяч людей розпочнеться найгарячіша пора у житті: "Вступить чи не вступить моє найрозумніше чадо до вузу?" На ранок 4 липня (понеділок) документи на вступ подали 2 тисячі 827 молодих людей. Найбільше – на економічний (370), педагогічний (352) та юридичний (239) факультети.
“Йду в університет – його точно не закриють"
– Прийом документів розпочався 13 червня – на тиждень пізніше, ніж минулого року, – розповів ректор ЧНУ ім. Ю. Федьковича Степан Мельничук. – Чому пізніше? По-перше, минулого року у перші дні подачі заяв приходило пять-шість осіб на день, і ми вирішили не мордувати даремно працівників приймальної комісії, по-друге, цього року у школах пізніше видали атестати.
Якщо минулого року на день приходило максимум 250-300 осіб, то нинішнього – часом до 600. Найважчим днем був четвер, 30 червня, коли подали документи 631 абітурієнт.
Тенденції приблизно ті самі, що й минулого року. Найпопулярніші факультети – економічний, юридичний, педагогічний, географічний.
Особливість полягає у тому, що ми знову почали набирати у колледж при університеті. Адже студенти, які проходять через коледж, – грамотніші за тих, які приходять зі шкіл. Згодом сподіваємося розширити його. Створили навіть філіал у Новодністровську. Діти отримують і атестат про середню освіту, і фах молодшого спеціаліста. Як вступити до коледжу? Після 9 класу подаєте документи, складаєте іспити з математики (усно) та української мови (диктант). Щоправда, місць державного замовлення – небагато. На кожну спеціальність – близько 5 місць, частину ще віддамо до Новодністровська, то залишиться 2-3. Решта – платні (2 тисячі гривень на рік). За нинішніми цінами – це не так багато. А знання там можна отримати грунтовніші, ніж у школах.
У Чернівцях є близько 30 вузів. ЧНУ та ці вузи – це, скажімо, бійці різної вагової категорії. І якщо люди цього спершу не розуміли, то нині – починають розуміти. Тим паче у пресі пройшла інформація, що деякі з таких вузів, можливо, будуть закриті, а інші – слід перевірити. Люди починають думати: "А якщо я віддам дитину вчитися, а навчальний заклад закриють? Йду в університет – його точно не закриють".
"Моя дитина – найкраща!"
Степан Васильович зізнався, що найскладніші години у його роботі – дві години у понеділок і четвер, коли він приймає громадян з особистих питань.
– Кожна мама вважає, що її дитина найкраща, і намагається переконати мене у цьому. Я абсолютно згідний з нею, але якщо є 20 місць на державне замовлення і приходить 100 мам, то я точно знаю, що 80 із них врешті -решт залишаться незадоволеними.
Є мудрі матері, які кажуть, що "так-так", я розумію. Є екзальтовані, які навіть не допускають думки про те, що її дитина – не найкраща. Є такі, що з порога вже плачуть – хоч бери і втирай їй сльози.
До істеричних криків справа поки що не доходить. Можливо, після екзаменів може бути щось подібне, коли хтось не вступить.
Приходять і батьки, але у більшості випадків – матері. Часом приходять удвох: батько мовчить, а мама говорить. Коли чоловік намагається щось сказати, то вона одразу : "Помовчи!" Мовляв, ми тут з ректором маємо серйозну бесіду, а ти встряєш. І таке буває.
– Офіційно робота приймальної комісії розпочинається о 8.30, а закінчується о 17.00, – розповів відповідальний секретар приймальної комісії Василь Холодницький. – Працюємо до останнього відвідувача. Бували дні, коли закінчували роботу о 8 годині вечора.
Нам вдається впоратися з цим потоком: електронна система, яку ми ввели декілька років тому, дуже допомагає.
На плечі Василя Федоровича лягла найскладніша робота – робота з людьми, у тому числі із батьками. Й слід сказати, що виконує він її бездоганно: незважаючи на восьмиметрову чергу абітурієнтів, порядок – відмінний.
– Особливих непорозумінь не було, – каже ректор Степан Мельничук. – Як завжди у чергах. Пам’ятаєте визначення черги? "Черга – це сукупність людей, кожен з яких хоче пройти без черги". Так і тут – типова ситуація у чергах.
Намагаємося максимально задовольнити потреби абітурієнтів та батьків: навіть конверти, папки постійно продаються неподалік у книжковому кіоску.
Деякі абітурієнти достеменно не знають, на який факультет вступають
Прилаштовуємося разом із абітурієнтами у чергу до зали, де приймають документи. Дітей і батьків розділили: останні очікують з іншого боку до зали, де зможуть зустріти своїх найрозумніших і найкращих дітей. У черзі пахне дорогими парфумами, а від вихованості та чемності "черговиків" хочеться впасти на коліна. Напевно, мама сказала поводитися чемно, і тоді обов’язково приймуть.
Раптом у черзі вимальовується постать літньої жінки: хитромудра родичка прорвалася у чергу для дітей, і зараз дає цінні вказівки двометровому стильному юнакові. Хлопцеві страшенно хочеться провалитися крізь землю, але ніхто навіть не посміхнеться – хвилюються!
Слід сказати, що приймальна комісія зважила на знервований та розгублений стан абітурієнтів: на кожному кроці – дороговкази. Хоча потрібно зовсім небагато: пройти усього через три кімнати. У першій – перевіряють документи (до речі, дуже симпатичні молоді особи), у другій – юнаки й дівчата заповнюють заяву, і нарешті у залі – відомості про абітурієнта заносять до комп’ютера й усі документи ще раз перевіряють.
Але ж люди хвилюються!
– Деякі через хвилювання переписують заяви по декілька разів – псують бланки, – розповідає працівниця приймальної комісії із кімнати, де пишуть заяви на вступ.
– Хвилюються переважно ті, хто вступає на хімічний, біологічний факультет, – каже Дойна Саєнчук, яка перевіряє документи. – А юристи, економісти такі приходять (при цьому працівниця відповідно розводить пальці), що стає зрозумілим: вони знають точно й усе.
Є такі, що навіть не знають, на яку спеціальність вони хочуть вступити. Одну дівчину запитала: "На який факультет ви йдете?" – "Я – на співбесіду", –відповіла вона.
А що самі абітурієнти?
Наталя Козьма,
випускниця гімназії № 5:
– Хочу бути економістом, бухгалтером. По-перше, це прибуткова професія, і вона потрібна завжди. Перший тур я вже пройшла. Страшно, але не дуже.
Більшість однокласників пішли в КНТУ, в ЧНУ на економічний. Декілька вступають на фізичний факультет. На філологічний майже ніхто не пішов. Чому? Працювати з дітьми дуже важко, окрім того – вивчити гарно мову можна і самостійно. Тобто краще вдосконалювати знання в інших галузях. Чи пішла би вчитися на вчителя української мови, якби дали 2 тисячі доларів зарплати? Для мене це не пов’язано із грошима, але пішла би, якби не було посади бухгалтера
.
Віталій Харитонов,
випускник із Хмельницької області:
– Буду вступати на спеціальність "фармацевтична хімія". Потім хочу продовжити навчання як фармацевт-провізор. З дитинства мріяв створювати нові ліки задля порятунку людей. Мої однокласники переважно вступають на технічні спеціальності, хочуть стати перекладачами. Фармацевтами мало хто мріє стати.
Чи став би я вчителем української мови? Ні, у мене погано із цим предметом. І шкільним вчителем хімії я би не хотів бути: учні мучать хіміків. У нашій школі вчителя хімії трохи мучили – не хотіли вчити цей предмет. А ось викладачем хімії в університеті я би працював: йому все одно, чи його слухають. Головне – викласти свій матеріал, свою думку.
Думка батьків
Петро Намісник:
– Моя донька Іванна вступає на хімічний факультет. Хвилююся страшенно, а коли почнуться екзамени – ще більше будемо переживати. Усі батьки переживають. Ось – невелика шпаринка у вікні – багато хто заглядає, як там його дитина пише заяву.
Галина Стефанюк:
– Донька Зоряна хоче бути істориком. Вступає на держзамовлення. Вчилася донька добре: ударниця. Сама вирішила вступати на істфак. Переживаю дуже, і донька переживає. Також через те, що житиме сама у місті після вступу, адже це початок дорослого життя.
