Серйозно чернівчанин зайнявся колекціонуванням десять років тому. Каже, що улюбленої тематики так і не виокремив, його цікавить все – від старовинних гудзиків до холодної зброї. За словами Дмитра, в такий спосіб можна краще дізнатися про історичні події. А ще колекціонер полюбляє час від часу прогулюватися берегом Дністра, розповідає, що там досі можна знайти давні монети.
– За якою тематикою ви збираєте предмети старовини?
– Я колекціоную військові форми І та ІІ світових війн. Цікавлюся гудзиками від мундирів та спецодягу державних службовців, до речі, останнім поповненням моєї колекції є гудзик XVIII століття з пруського мундира. Маю також підбірку нагород періоду громадянської війни та кілька предметів холодної зброї. Особливу прихильність у мене викликають старі листівки та фотокартки. Є колекціонери, які збирають листівки з датами та штемпелями, приуроченими до певних подій, я ж цікавлюся листівками та фото лише як історик. Цікаво розглядати на картці міста та звичаї людей, які вже давно в минулому.
– Чи є якісь предмети з колекції для вас особливо цінні?
– Найбільше я пишаюся своєю колекцією давньоримських динарів, що датуються від правління Гальба та Трояна до Комода й Юлія Домни. У мене таких монет налічується 184 – це справжній скарб. Всі монети з моєї колекції зібрано буковинцями на березі Дністра. Невдовзі вони конкуруватимуть з рекордним скарбом динарів Путильського району. Кожна монета з колекції коштує в середньому 12-20 доларів, але річ зовсім не в їхній вартості, ці монети – величезна культурно-історична цінність. Я навіть домовився з працівниками чернівецького університету, щоб описали цей скарб.
А ще я особисто знайшов на березі Дністра, нижче Хотина, гему (печатка, що вставляється в каблучку) із зображенням Венери Переможниці. Вона датується ІІ-ІV століттям н.е. Цікаво, як вона там опинилася: чи була придбана у римлян внаслідок обміну, чи, може, хтось із римлян її там загубив?
– Яким чином вдається поповнювати свої колекції?
– Загалом колекціонери добре знають одне одного, між ними триває постійний обмін предметами старовини. До мене додому приходять по п’ять-сім людей на день, хтось загляне проконсультуватися, запропонувати придбати якусь річ, комусь просто кортить похизуватися новою покупкою, – розповідає Дмитро. – Мама навіть почала обурюватися з цього приводу. Є й офіційне місце зборів – громадське об’єднання колекціонерів Буковини.
Колекціонери у вихідні їздять до Києва, в київських клубах колекціонерів є все – від марки до антикварних меблів. Там збирається чимало професіоналів, що працюють у цій сфері.
Антикварні речі надходять звідусіль. Речі старовини знаходять у себе на горищах, привозять із-за кордону. Більшість цінних речей у дорогих колекціях відомих в Україні людей, як мені відомо, придбано з рук чорних археологів.
Загалом колекціонери з насторогою ставляться до рідкісних речей з чужих рук. Є серед колекціонерів і певні забобони – якщо у когось закрадається підозра, що старовинна річ отримана від чорних археологів, намагаються її не купувати. Такі речі можуть приносити нещастя. Мовляв, у розкопаних курганах багато містики, з цього приводу навіть є легенда – "Розкопаєш могилу – вимре вся родина".
Колекціонування можна порівняти з хронічною хворобою. Пригледівши старовинну річ, деякі колекціонери навіть відмовляють собі в їжі, збирають гроші на нову "цяцьку", якою ще місяць будуть тішитися, як діти.
