Унікальна колекція пивних етикеток є у братів Олеся і Тараса Чайок. Корінні кіцманчани, як вони самі себе називають, збирають не просто пивні етикетки, а лише українські. Ще одна перевага колекції – пиво, етикетка якого поповнює колекцію, обов’язково повинно бути продегустоване і випите. Як зробити із пивних етикеток шпалери?
Нині у колекції братів – понад 300 етикеток, а отже, практично усі сорти пива, яке випускається в Україні, представлені у ній.
– Ідея такої незвичної колекції випадково спала на гадку, коли я навчався у Києві, – пригадує Тарас Григорович (!) Чайка, головний інженер чернівецького спиртового об’єднання. – Тоді, на початку 90-х, почали випускати перші партії українського пива. А початок, до речі, це найголовніше, бо є сподівання, що охопиш усе.
Якось я зайшов до центрального гастроному і побачив пляшку пива з національною символікою. Так з’явився перший екземпляр колекції – етикетка від пива "Золоті ворота" київського пивзаводу № 2, що на Подолі.
Можливо, вплинув на вибір хобі ще один факт біографії: за часів студентства я практикувався на пивзаводі. Звісно, на такому виробництві етикеток було безліч. Працівники брали цього "добра" кілограмами, а щоби не пропадало – приносили до гуртожитку і клеїли ...шпалери. Уся кімната могла бути "Жигулівська", коридор – "Слов’янський", а туалет, зазвичай, – "Ячмінний колос".
Поступово удвох з братом ми поповнювали колекцію новими екземплярами. Нових сортів пива з’являлося дедалі більше – отож нестачі в нових етикетках ми не відчували. Окрім того, багато виробників неодноразово змінювали дизайн етикеток – і ми це обов’язково відстежували.
Як зізналися Олесь і Тарас, ролі у колекціонуванні чітко розподілені.
– Я, напевно, більше відіграю роль архіваріуса, – каже Тарас. – Підклеюю нові етикетки до спеціального альбому, сортуючи за виробниками, а ось Олесь – більше працює над розвідуванням нових сортів та шляхів доставки. Усі друзі, знайомі обов’язково везуть із відпусток та поїздок поповнення для колекції. Особливо відзначилися у цьому (за що їм окрема подяка) бійці чернівецького санітарно-епідеміологічного загону, де Олесь – начальник санітарно-гігієнічного відділення.
– Найцінніші експонати привіз із Олександрії колишній командир, звідки він родом, – пригадує майор медичної служби Олесь Чайка. – Знаючи про моє захоплення, чоловік приїхав з відпустки із 7 новими сортами пива. Іншим способом ми би цих етикеток і не отримали – є багато регіональних виробників, продукція яких реалізовується лише на території невеликого регіону.
Будете в Ізюмі – купіть пива
Брати Чайки не лише знають історію українського пива ("в етикетках", – скромно виправляють вони), але й можуть про кожну етикетку розповісти історію.
– У нас із братом вже виробився своєрідний рефлекс: приїжджаючи до незнайомого міста і проходячи повз будь-який кіоск, автоматично зазначаєш: "О, такого у нас ще немає!"
Із цим пов’язана весела історія. Уявіть собі: Одеса, розпал курортного сезону, спека неймовірна. До кіоску "Пивна Академія" підходять два розпашілі від спеки чоловіки (ми з братом). Вони купують п’ять різних сортів пива, а потім вказують на дві пляшки гарячого пива кількарічної давності з вітрини: "Ці також дайте". Розгублений продавець популярно пояснює, що цього сорту пива немає у холодильнику, а тому візьміть собі прохолодного. Ті не відступають, і прямолінійний одесит заявляє: "Не продам, бо його термін реалізації вже закінчився". Нарешті покупці пояснюють, що вони колекціонери, і продавець із недовірливою посмішкою дістає запилені пляшки.
Щодо сортів пива, то про них Олесь і Тарас можуть розповідати годинами. Наприклад, скільки сортів чернівецького пива, яке випускалося у 90-х, ви можете пригадати? Правильно, три – "Три корчми", "Кафедральне" та "Черемош". Але мало хто знає, що був ще один сорт – із гідною назвою "Капітан". Щоправда, проіснував він недовго.
– Пиво "Сваток" (Уманського заводу) привезли ми аж із Почаєва, – пригадують. – Їздили святими місцями, а тут у кіоску – пиво нового сорту . Придбали негайно.
До речі, серйозні виробники серйозно ставляться і до таких нібито дрібниць, як дизайн етикетки чи то навіть папір та клей. Є такі сорти пива (з відповідними смаковими якостями також), що хоч зубами відгризай етикетку – така якість паперу.
Назви сортів – різноманітні, а часом й чудернацькі. Чого варте, наприклад, пиво "За Степана!", яке випустив "Сармат", напевно, щоби завоювати ринок Західної України.
Сімферопольський завод вирішив не фантазувати довго і назвав пиво "Петрович" – на честь генерального директора із щасливою посмішкою на етикетці.
У Кривому Розі назви не менш оригінальні – "Че Гевара", "Незалежність". Не позбавлене натяків пиво "Мартовське" ("Нібито для котів", – припускають брати).
Мало хто пам’ятає і пиво із претензійною назвою "Понт", яке випустила на ринок "Оболонь". Створювався сорт нібито для студентів: мінімум алкоголю, дешеве, місткість – 0,33, легке. Зважаючи на те, що у ті роки дрінків не було, а отже, за задумом виробника, студенти повинні були захлинатися від задоволення. Аж ні – підростаюче покоління новинки не оцінило, і пиво швидко зникло з магазинів.
Також брати розповіли, що мають одну біду – немає продукції Ізюмського заводу (Харківська область). Отож будете в Ізюмі цього літа – захопіть пляшечку пива місцевого виробника.
