Новий костюм для ведмедика

– Тобі хотілося би, щоби Дідусь Мороз приніс гарну ляльку замість старого ведмедика? Він такий полатаний, виглядає так, ніби пережив дві війни! –запитує сестра.

Ні, Надін не цікавиться ляльками. Ось у сестри їх багато, але вони ламаються, варто лишень доторкнутися. Зате її ведмедик не боїться ні синців, ні гуль. Отож, вона не хоче ляльок. Тому одного вечора мама тихенько витягла ведмедика з ліжка Надін і почала шити йому чудовий костюм зуава – алжирського солдата: широкі шаровари з коричневого оксамиту, біла сорочка з напуском, підперезана широким фланелевим паском і яскраво-червона феска (вовняна шапочка з китицею). Адже бідолашне звірятко тремтить від холоду у своєму дірявому літньому комбінезончику, Надін дуже непокоїлася, щоби ведмедик не застудився.

Завтра Різдво. Надін, її сестричка і братик вишикували свої капчики у їдальні перед каміном. Уночі має прийти старий дідок з білою бородою, щоб нагородити чемних діточок. Проте батьки говорили також і про Діда з лозинками, який супроводжує Діда Мороза. Цей неприємний персонаж, закутаний у довгий темний плащ, приносить неслухняним дітям замість цукерок і подарунків різки та батіжки. Стривожена Надін розмірковує в ліжку. Останнім часом вона таке виробляла, що її сварили щодня. Тому й остерігається, аби Дід із лозинками не навідався до неї. Ось брат і сестра везучі, а у неї всі зусилля бути чемною марні. Учора в кімнаті батьків вона випадково знайшла плитку шоколаду, залишену в шухляді. Поласувала нею, а коли сіли до столу вечеряти, їсти вже не хотілося, навіть трохи нудило. Здивована поганим апетитом дитини, мати уважно глянула на Надін і сказала:

– Ти була у нашій кімнаті і поцупила шоколад.

Надін захитала головою.

– Не варто відпиратися. Це написано у тебе на чолі.

Дівчинка щосили витирає чоло, не підозрюючи, що її зрадили шоколадні "вуса".

Їй таки не щастить. Завжди її лають, переслідують, з нею трапляються лише прикрощі. Предмети навмисне б’ються в її "дослідницьких" руках, мимоволі вона знаходить купу смачних наїдків, які, як потім виявляється, не можна було чіпати. Чому? Надін не може зрозуміти: все одно їх рано чи пізно з’їдять...

Коли діти поснули, мати знову пішла за ведмедиком. Вона одягає на нього новий костюм. Ведмедик засяяв. Відтак пришила йому око, ще й залатала погризений ніс. Задоволена своєю роботою, мати кладе ведмедика на капчики Надін у той час, як батько несе чайний сервіз із порцеляни для сестрички і коробку з олов’яними солдатиками для брата Фернана. Потім батьки йдуть на кухню. Мати наповнює три мисочки печивом, тістечками з мигдалем, шоколадом. Розставляє мисочки на звичні для кожного місця.

– А що, коли ми провчимо нашу найменшу? – пропонує батько.– Вона така пустунка!

Він іде до шафи і дістає батога з довгими шкіряними ремінцями, який отримав у спадок від старої тітки.

Наступного ранку першою прокинулася Надін. Випереджаючи брата і сестру, вона прямує на кухню босоніж, у нічній сорочці. Раптом помічає, що на її місці лежить батіг. Але Надін не засмутилася, не заплакала. Не вагаючись ні секунди, вона підбігає до сестриної миски з ласощами, хапає її і одразу ж надкушує найбільше тістечко з мигдалем. Розгублена старша сестра, якій дісталася мисочка з батогом, зайшлася плачем. А Надін, притискаючи до себе поцуплені ласощі, вже прямує до їдальні. Там у блискучому новому вбранні сидить її давній приятель. Дівчинка оторопіло дивиться на нього, і раптом їй здалося, що ведмедик дивиться на неї з докором.