Її працівники на це заслужили і є героями не тільки на плакатах "Герой-рятівник року". У послужному списку майора Віктора Малиша не одне врятоване життя і почесна нагорода "Хрест слави". Її він отримав за бездоганну роботу на руїнах будинку на вулиці О. Кобилянської. Ось що розповідає рятувальник:– Це був один із суботніх днів. До нас надійшов сигнал, що на вулиці Ольги Кобилянської палає пожежа. Я дав команду, щоби дві варти сідали у машини і негайно їхали туди. Коли ми прибули на місце події, виявилося, що то була зовсім не пожежа, а обвал будинку. Насамперед ми відтягнули з дороги частину стіни, щоби міг під’їхати спецтранспорт. Від мешканців дізналися, що десь під завалами перебувають троє людей. Почали розбирати конструкції і одразу побачили сімнадцятилітнього хлопчика. Через години дві знайшли бабусю, вона ще була живою. Але на неї обвалилися балки перекриття, які треба було розібрати вручну. Тож поки ми закінчили цю роботу, бабуся, на жаль, померла. Ще за п’ять годин дісталися до дідуся. Він лежав між першим і другим поверхами. На нього впали перекриття двох поверхів, тож шансів вижити не було. Нас вразив один момент: під пахвою у дідуся сиділо живісіньке маленьке кошеня.
– Під час таких відповідальних робіт не побоюєтеся випадково зачепити людину, котра, можливо, ще жива під завалами? Адже це може призвести до її загибелі.
– Коли ми знаємо, що під завалами хтось є, то робимо все вручну, не використовуючи техніки. На вулиці О. Кобилянської ми працювали втрьох, і були дуже обережними. Звичайно, бувають ситуації, коли доводиться ризикувати життям. Якось на олійному комбінаті стався технологічний вибух, через що обірвало засув на ємності з високооктановим бензином. Директор нікого не впускав до середини, чекаючи, доки не прибуде аварійна бригада з Івано-Франківська. А потім наше керівництво, керівництво заводу і міста прийняли таке рішення – потрібно латати пробоїну своїми силами. Я пішов туди з двома слюсарями, котрі на місці виточили заглушку. Якби відбувся хоч якийсь удар чи проскочила іскра, стався би потужний вибух. Ми пробули там годину, доки все не зробили.
– Страшно було?– Звісно, страшно. Коли ми повернулися, я вилив зі своєї протигазної маски багатенько поту. Там, у приміщенні, не було часу на страхи. Зате після всього усвідомлюєш, як це страшно насправді. Після таких пригод мій син каже: "Тато у мене – зірвиголова!" За сім років, коли я був заступником начальника пожежної частини Першотравневого району, виїжджав на усі пожежі. Незалежно від того, що надворі – день чи ніч – мусиш їхати на пожежу. Якщо у тебе є такий досвід, ти не маєш права боятися навіть в екстремальних умовах. Це непрофесійно. За весь час гасіння пожеж ні в кого з моїх підлеглих не було травм. Ми свідомо йдемо на роботу і відчуваємо відповідальність. Так само, як і піротехнік, який знає, як правильно знешкодити міну. Страшно дивитися, коли людина уже загинула і ти бачиш, як вона намагалася врятуватися. Тоді спиною пробігає холодок.
– Ви пишаєтеся своєю професією?
– Іноді радію з того, що можу бути комусь корисним. Хоча люди вважають, що це лише наша робота, і сприймають нашу службу, як належне, іноді все ж таки намагаються віддячити. Був випадок, коли варта врятувала молодого хлопця, а наступного ранку його батько приніс пляшку і закуску. Після зміни усе ж таки випили і посміялися, що отримали таку оригінальну винагороду. Утім нам вистачає і звичайного людського "дякую". Щиросердна вдячність краща за будь-які подарунки. Був випадок, коли нам із теперішнім пенсіонером Гончарюком довелося лізти на п’ятий поверх, щоби врятувати хлопчака. Бачили б ви, як він потім обіймав Гончарюка! Як рідного батька. Треба сказати, що цей хлопчик раніше уже випадав з балкона, але залишився живим.
– Чи бувають у вашій практиці цікаві випадки?
– Вони здебільшого трагікомічні. На Миколаївській повністю згорів сарай. Міліція стверджувала, що там є людина. Розібрали це згарище і побачили: справді є чиєсь обгоріле тіло. Один молодий лейтенант, котрий відслужив всього місяць, думав, що це порося, як і передбачали інші. Проте, коли ненароком зачепив тіло, виявив, що це людина. Усе ж таки комічні випадки відбуваються переважно у побуті. Пожежники, наприклад, люблять пожартувати. Але під час гасіння пожежі не до жартів.
Обряд посвяти у пожежники
Після того, як хтось вперше виїхав на пожежу, то повинен відчути, представником якої професії він є. За нагоди молодого пожежника заганяють у кут і намагаються добряче полити його водою із брандспойта. Якщо не виходить, окунають його у якусь діжку – тобто хрестять. Таким чином виходить обряд бойового хрещення водою.
Церемонія отримання амуніції
Багато жартують, коли новачок отримує службовий одяг. Молодому пожежникові радять, що він повинен включити до рапорта на отримання службового знаряддя. Окрім бойової одежі і обмундирування, йому радять включити до рапорта ковдру, кілька простирадл, миску, ложку і навіть пістолет. Всього 15-20 "липових" пунктів. Оце весело було, коли хтось на повному серйозі записав, що йому для служби необхідна вогнепальна зброя.
Дисципліна
Був випадок, коли молодий рятувальник ходив на роботу зі шкільним щоденником. Туди він сумлінно записував, що виконав за день, а мама розписувалася, що контролює його роботу і що в неї хороший син.
Як Малиш генерала обманув
– На курси підвищення кваліфікації до Києва хтось із наших привіз два шматки сала по 5 кілограмів кожний. Нам стало шкода, що воно пропаде, тож вирішили його закоптити. Знайшли шматок труби, вирили ямку, набрали вишневих гілочок і коптимо собі. Аж тут іде генерал і питає: "Що робите?" Відповідаю: "Шпаклівку гріємо, щоби придатнішою була". Потім нас викрили, звичайно, і сміялися: "Дивіться які – генерала обдурили!".
Ще один жарт
Коли новачок вперше йшов на чергування, йому радили посипати дах будки піском, мовляв, щоби бляха на даху не засліплювала пілотів літаків, які пролітають над містом. Зазвичай молоді пожежники виконують це без зайвих запитань.
