Македонець Зоран Мішевські переїхав до України десять років тому. До того чоловік займався бізнесом у маленькому містечку у Сербії, побудував будинок. Та одного дня пішов на базар по яблука для пирога, побачив чернівчанку Тетяну, яка продавала насос "Малиш", дав їй кілька цінних порад, як слід торгувати, і ...закохався. За півроку молоді люди побралися і переїхали до України (в Югославії саме була війна). А незабаром Зоран став справжнім українським патріотом. Навіть їздить він винятково на українській машині "Славута", яку називає найкращою, незважаючи на те, що дверцята зсередини розблоковує лише із восьмої спроби. І це ще не останнє випробування, яке влаштувала йому доля на українській землі: нещодавно квартира, у якій цей працьовитий чоловік зробив ремонт, ледь ...не згоріла. Сусіди курили в ліжку.
Під час "помаранчевої революції" Зоран обклеїв машину наклейками "Україна – єдина" й повіз у Сербію карти України, відеокасети, книги, які передала наша область українській літній школі. Безкоштовно – щоби якось підтримати революцію.
Українські митники, щоправда, його патріотизму не оцінили: коли побачили автомобіль, забитий книгами і картами, негайно його ...розкрутили до гвинтика. "Наркотики шукаємо", – пояснили. Щоправда, македонець наполіг, щоби вони зібрали, як було.
Дипкур’єром між двома країнами Зоран став випадково: його віднайшов у місті радіожурналіст Жан Макаренко. Відтоді перевозить українцям до Сербії та Боснії передачі. До речі, впізнати буковинського македонця за кордоном дуже легко: чоловік завжди одягнутий у синьо-жовтий спортивний костюм. Із почуття патріотизму, як зізнається.
– Я став українським патріотом одразу по приїзді до України, – розповідає Зоран. – Спочатку усе видавалося дивним. Наприклад, ситуація, коли оформлення будь-яких паперів тягне за собою проблеми. Та незабаром звик.
– Мені в Україні добре. Скажу вам, що податки й умови для бізнесу у вас кращі. Хто файно працює – усе має.
Коли я їду до рідних на Батьківщину й вони бачать мене у спортивному костюмі і я їм кажу, що я українець, вони кричать: "Ні! Мама і тато у тебе хто? Македонці! Отож і ти – македонець!" На що я їм завжди відповідаю, що усе так, але я – українець.
Після переїзду до України Зоран розпочав бізнес, але тепер задумав іншу справу: привіз із-за кордону форми, щоби запустити виробництво скульптур коней, лебедів, слонів, собак для дворів та оранжерей. Навіть спробував відлити песика, але за найсильніших морозів, що заборонено технологією.
– Дарма експериментував, – сміється він. – Вуха у песика повідпадали. А ось кінь вийшов чудово, – сміється він, показуючи фігуру пса без вух та хвоста, але зі щасливими гіпсовими оченятами.
– Усе буде добре в Україні! Я і свою "Славуту" ні за що не проміняю на закордонну машину. Українська машина – найкраща. І країна, до якої мене закинула доля, також найкраща. Повірте мені, я багато їздив світом – хіба що в Албанії не був. Знаю, що кажу.
