Співачка Наталя Валевська увірвалась у шоу-бізнес не те що швидко, але досить потужно. У 2003 році вона приїхала до Чернівців на фестиваль української естрадної пісні імені Володимира Івасюка і одразу ж сподобалась і глядачам, і журі та стала володаркою другої премії. Через декілька місяців хмельничанка поїхала до Ялти на фестиваль "Море друзів" і... "вилетіла" після першого ж туру. Незважаючи на те, що у складі журі були майже ті ж самі люди, що й у Чернівцях.

Наступного року на "Море друзів" приїхала вже зовсім інша Валевська – професійно підготовлена і впевнена у собі. Микола Мозговий зрадив свою багаторічну звичку не присуджувати Гран-прі і віддав його саме Наталці. Тоді вона безмежно щаслива з радістю і вдячністю дивилась на свого чоловіка і продюсера Володимира, який з нею поруч весь час. Минуло ще кілька місяців – і перемога в програмі "Шанс". Сьогодні вона популярна, бере участь у різноманітних програмах і концертах, співає в дуеті з Володимиром Гришком, їздить за кордон, знімає кліпи.

"Охоронець намагався мене вигнати з "Караоке"

– Коли ти відчула себе відомою і популярною?

– Я точно знаю цей день – 10 січня 2005 року. Це був ранок після перемоги в "Шансі".

– Люди не дуже вірять в те, що на подібних програмах все відбувається чесно.

– Я теж так гадала, але переконалася в тому, що все дуже серйозно і чесно. Працівників програми попереджено про те, що в разі витоку інформації про попередню кількість голосів чи чиїсь шанси на перемогу, їх буде звільнено. До кінця програми, а це все було в прямому ефірі, ніхто не знав, як все буде. Я сподівалась хоча б на друге чи третє місце, тому що сильними були й Олексій Шубін, і Алі Ільясов. Потім залишилися я і Шубін. Це була така напружена ситуація, і насправді ніхто не знав, яким буде фінал. Сказати, що я була вражена і щаслива – не сказати нічого.

– А в програму "Караоке" теж потрапила випадково? Кажуть, що місця на Хрещатику займають з 5-ї ранку.

– До мене підходило багато хмельничан і запитували, чому я не їду на "Караоке". Я чомусь не дуже серйозно до цього ставилась. Моя викладач з вокалу вважала, що участь у "Караоке", навпаки, зіпсувала би мій імідж. Ось конкурс імені Володимира Івасюка і "Море друзів"– це інша справа. Тому що оцінює не народ, а професійні виконавці. Але, слава Богу, все склалося добре. Я приїхала з Хмельницького не дуже рано, близько 10.00, але одразу стала за спиною охоронця, він, щоправда, намагався мене звідти вигнати, але потім про мене забув, і я потрапила в коло. А далі ви знаєте. Саме завдяки "Шансу" я стала популярною. Тепер є багато нових можливостей, підписано контракт з телеканалом "Інтер", ми з чоловіком живемо в Києві. Для нас винаймають квартиру.

"Ресторан у Хмельницькому назвали на мою честь"

– За Хмельницьким сумуєш? Адже там починалася твоя творча кар’єра.

– Я працювала в ресторані і співала, була і в ролі тамади. Це хороша школа для спілкування, щоби стати комунікабельною, різноплановою. Але щодо вокалу, то це важко – скільки разів я собі зривала там голос! Я ні про що ніколи не шкодую, але тепер розумію, що занадто перепрацьовувала, не берегла себе. Входила в такий кураж, хотілося, аби людям сподобалось. До речі, один із ресторанів в Хмельницькому тепер назвали "Н.В." – на мою честь. Мені це дуже приємно.

– Контракт з "Інтером" дає тобі багато можливостей?

– Так. Його підписано на п’ять років. Вони випускають мої альбоми, кліпи, оплачують квартиру. Тобто там є багато нюансів, але мені цей контракт подобається. Я вже була в Єгипті, там сім фіналістів "Шансу" знімали щось на зразок мюзиклу "Коти". Незабутньою була і поїздка до Англії. Я там отримала премію українських британців Лондона в номінації "Відкриття року".Співала на одній сцені з Русланою, Святославом Вакарчуком. А ще – "Ігри патріотів" у Франції. Це була моя давня мрія – побачити Ейфелеву вежу в Парижі, а ми летіли в інше місто. Але кілька годин чекали в аеропорту, і ми вирішили з дружиною Іллі Ноябрьова Антоніною "швиденько" подивитися Ейфелеву вежу, доки був час до наступного літака. Ми її подивилися, але заблукали у метро, де майже 25 ліній, і ледве встигли на літак. Так перенервувалася, що ледь не посивіла. Але, слава Богу, все закінчилося добре.

А тиждень у місті Мартінг під Марселем, де відбувалися зйомки шоу "Ігри патріотів", – це просто диво. Стільки емоцій і переживань було, бо бик – справжній, і все було досить серйозно. Наша команда була найдружніша і найпідготовленіша. Ми одразу привезли із собою і прапори, і дудки. А всі решта – китайці, росіяни, – подивившись на нас, наступного дня й собі замовили таку атрибутику. Китайцям навіть літаком привезли драконів різних, барабани.

– Чоловік їздить з тобою?

– Коли є можливість, звичайно. Але це не так дешево, тому що він їздить за свій рахунок. До Франції він не їздив. Він у мене і продюсер, і чоловік, якого я дуже кохаю. Він про мене знає все.

"Мама вже шість років в Італії,

а з батьком майже

не спілкуюся"

– "Чорнобривці" виконують багато співаків, але в твоєму виконанні ця пісня звучить особливо. Ти присвячуєш її мамі, яка далеко від тебе?

– Так. Мама дуже далеко від мене, вона нічого не бачить, що зі мною відбувається. Звичайно, я їй все розповідаю по телефону, ми відправляємо касети, фото, але це все не те. В неї немає супутникової антени, вона зайнята постійно роботою. І мені дуже шкода, що в цей період, коли до мене прийшов успіх, її немає поруч. Вона рік тому приїжджала, але вона живе за кордоном вже понад шість років, і ми спочатку звикали знову один до одного. А коли вже мама адаптувалася, їй треба було повертатися до Італії. Мій батько в Хмельницькому не живе, ми практично не спілкуємось. В мене зараз є ще одні батьки – це мама і тато Володі. Вони до мене ставляться, як до доньки. На початку моєї творчої кар’єри нас дуже підтримав Володин тато. Ця допомога була дуже суттєвою.

– Ви давно одружені?

– Вже близько чотирьох років.

– Про нащадків замислюєтесь?

– У Володі є двоє дівчаток – 8 і 9 років, а ми ще трохи зачекаємо. Ще є час. Попереду дуже багато творчих планів.