Мрія вокалістки першого складу "ВІА Гри" Альони Вінницької здійснилася: її вже не асоціюють із цим проектом. Навіть навпаки – у неї з’явився особливий шарм, до того ж вона може не приховувати, що у неї є коханий чоловік, з яким вона грає улюблену музику. Тепер співачка почала частіше замислюватися над тим, чи потрібно народжувати дітей.– Чи можливо, що ти покинеш творчу діяльність і в найближчому майбутньому станеш мамою?
– Я вже набрала обертів. Тому невелика відпустка не зашкодить. Тим паче, що працювати можна до якогось певного терміну... Так, це можливо. І, гадаю, півроку відсутності нічого не змінять.
– Зважаючи на те, який формат проекту "Альона Вінницька — екс-вокалістка "ВІА Гри", можна сказати, що в ньому ти справжня. Що ж до "ВІА Гри", то Вінницької як такої не існувало, була в гурті солоденька солістка Альона...
– Це був досить жорсткий у плані іміджу проект. Продюсером передбачено, що артист повинен говорити, що робити і як виглядати. Тому доводилося виконувати вказівки, що мені не властиво. Зараз я все та ж Альона Вінницька, однак почуваюся вільніше.
До "ВІА Гри" взяли без кастингу
– Чи ти перетиналася на виступах з колишніми колегами?
– З Надією Грановською у нас чудові стосунки, ми завжди раді одна одну бачити. З керівництвом я не бачилася, а новий склад взагалі не знаю. Такі відчуття, що це все було не зі мною. Чи заздрю? Ні, в жодному разі. Чесно кажучи, я навіть не належу до тих жінок, які мріють брати участь у такому проекті. Я дивлюся на це і розумію, як мені не подобається... Просто тоді так склалися обставини. Уяви собі, сам Костянтин Меладзе пропонує без кастингу взяти участь у проекті! Вагалася цілий рік, сумнівалася, що коли відмовлюся, шкодуватиму. Та мені вистачило і трьох років, щоби чітко усвідомити, що це не моє, і подібні проекти мене не приваблюють.
– Перший сольний альбом "Рассвет" написано повністю тобою. Чому раніше такого не було, адже пісні ти пишеш з дитинства?
– Швидше вірші, які батьки постійно кудись висилали, навіть до "Піонерської правди". Їх не публікували, але постійно надсилали рецензії: що підтягти, що вдосконалити. Знаєш, а тоді це було так круто! Потім, десь років у сімнадцять, я серйозно захопилася гуртом "Кіно". Справжній фанат: збирала записи, тексти. З часом почали народжуватися власні пісні. І десь через півроку я організувала гурт "Останній єдиноріг", де була автором музики і тексту. Ми тоді були такі концептуальні, впевнені, що пісні співатимемо лише англійською. Не дуже володіючи цією мовою, усі тексти перекладав мій Сергій (чоловік Альони — ред.). Я мріяла створити групу. І ось, як бачиш, мрія здійснилася — майже через 10 років. Звичайно ж, тоді гурт розпався. Наші шляхи розійшлися. Так покотилася життєва дорога...
За плечима – незакінчений
клас гри на домбрі
– А батьки заохочували до такого музичного життя?
– Часом у дитинстві снилися вірші, як правило, про війну, а вранці я вставала і записувала їх. Гадаю, батьки бачили усі мої поривання, тому й підтримували. Спочатку були уроки в школі малювання, яку покинула після другого заняття. Така сама історія була і з музичною школою, мала непогані дані, і перспективи стати піаністкою були. Але... покинула. Батьки сказали: "Не подобається – не ходи". Загалом вважаю, що на дітей часом треба натискати, зрозуміло, що вони не завжди хочуть робити, що треба. Та через декілька років я уже сама пішла в музичну навчатися гри на гітарі. Але... гітари не було. Зараз у мене за плечима незакінчений клас з гри на домбрі.
Я постійно займалася у гуртках, щось організовувала. Навіть проводила вечори кіно у себе вдома, з продажем квитків по 5 копійок, з напоями. У мене на той час була велика родина (брат, тітка з дітьми, бабуся і наша сім’я). Це справді перетворювалося на дійство. Усі показували, хто на що здатний: співали, вірші читали.
– Твоя робота на ТБ була закономірною чи неочікуваною?
– Та мені ніколи не хотілося працювати на телебаченні, бути журналістом. Якось побачила оголошення по ТБ про набір людей і подумала: а чому б мені не спробувати? Адже я достатньо знаю про музику, у мене і група була, репетиції якої ми проводили в гаражі, і чоловік-музикант, соліст популярного тоді гурту "Сool before". Через декілька днів після кастингу я була у прямому ефірі. Ще довгенько продюсер цього каналу жартував: "Ну що, Альоно, йдеш у гараж репетирувати?".
– А як зараз тобі в образі дівчини-суперагента а ля Джеймс Бонд?
– Якщо бути відвертою, то роль таємного агента мені дуже сподобалася. Різноманітні перевтілення підтримують у мені бойовий дух і бажання зніматися у кліпах. Образи, які я втілюю, вигадують інші люди. І якщо мені кажуть: "Їдемо до Львова – будемо знімати кліп на цвинтарі", – я покірно їду і сиджу на цвинтарі всю ніч. А щодо дівчини-агента, то це взагалі цікаво. Особливо мене потішило вбрання у кліпі: дівчина у костюмі – це дуже привабливо і сексуально!
– Чим ви керувалися під час вибору головного героя кліпу "007"?
– Насправді актора я побачила вже на знімальному майданчику, безпосередньо під час зйомок. Обрав його російський режисер Олександр Ігудін, який наше телебачення не знає. Звісно, відбувався попередній кастинг, і вибір зупинили саме на ньому. Загалом Олександр дуже відповідально підійшов до роботи над "007". За декілька днів до зйомок він стежив за моїм одягом, уточнював грим і зачіску. Я була здивована деталізацією, бо, як правило, режисери не цікавляться такими речами.
Відпочиваю
в ресторанах української кухні
– Ви працюєте разом із чоловіком. Чи не доходить до биття посуду?
– Так, нелегко буває. Але до такого не доходить. Я спокійна людина, тому, якщо виникають якісь конфлікти, ми їх розв’язуємо на рівні розмов.
– Як же тоді така спокійна людина, яка любить тишу, витримує виступи у клубах?
– Свої нормально. Та як відпочивають інші в подібних закладах, не розумію. Можливо, це пов’язано з роботою, бо навколо мене постійно звук. А може, так дивно побудовані клуби? Якось я відвідала рок-клуб в Угорщині, там виступали молоді виконавці. Так грамотно був побудований звук, що ми сиділи за столиком і могли нормально розмовляти. Коли ж підходиш до сцени, лунає голосніше. Така система. Не те, що в нас: "Га? Що ти кажеш? Голосніше!". Щоби відпочити, ходжу до ресторанів, як правило, української кухні. Або виїжджаю на природу.
