Наші чоловіки попиту не мають

Чоловікам Буковини час кричати "Гвалт!": жінок краю вони цікавляють дедалі менше. Принаймні, в агентстві "Шанс" прохання підібрати нареченого-українця – рідкісне явище.

Хоча одну жінку менеджер інформаційно-консультативного агентства "Шанс" Станіслав усе ж таки пригадав: вона вийшла заміж за мешканця Хмельницького.

Найпопулярніші наречені –

зі США і Канади

– Чому вітчизняні наречені не користуються попитом?

– Подивіться, повз нас пройшла вродлива дівчина. Кого вона може знайти тут? Так, вона може покохати вродливого, хорошого хлопця. Якщо він з багатої родини, то батьки вже усе давно розпланували. Що на них чекає? Немає майбутнього, коли щодня думаєш, за що придбати продукти чи взуття. А найсильніші почуття мало хто може пронести крізь життя.

Багато важить і матеріальний бік: жінки хочуть його покращити. Хоча звертаються і багаті жінки. Трапляється, що чоловіки шукають дружин за кордоном. Пригадую, до нас звертався 40-річний "новий українець", розлучений. Вимоги у нього були цікаві. Знайшли ми йому дружину у Нью-Йорку – дуже гарну мулатку, колишню модель. Цікава пара вийшла.

– А навіщо звертаються багаті жінки? У них же все є тут?

– Легалізувати те, що є. Страшно їм тут жити, самі розумієте.

– То де ж шукають наречених наші дівчата і жінки?

– Спершу – в США, далі – Канада та європейські країни, серед яких лідери – скандинавські. Цікаво, що найщасливіші шлюби усе ж американські, хоча реально набагато ближчі нам ті ж німці чи шведи.

Ми пропонуємо жінкам банк даних, потім надсилаємо обранцю їх дані, починається листування. Згодом – особиста зустріч. Як правило, чоловіки приїжджають сюди, орієнтовно – за півроку після початку листування. Ми забезпечуємо їх житлом, перекладачами. По-різному складаються зустрічі. Рідко, але буває й таке, що антипатія виникає вже біля трапа літака.

– І як у них складаються стосунки?

– По-різному. У кого гарно складаються – майже не пишуть мені. Спілкуються ті, у кого не складається. Ось пише жінка з Луїзіани: і телебачення не подобається, й інше. Ну дороги хороші, ну автомобілі гарні, але "я тут крутіше їздила"... Але такого, щоби хтось шкодував про свій крок чи витрачений час, – не пригадую.

Американцеві дуже важко прижитися тут

– А як іноземці почуваються, коли приїжджають сюди?

– Вони також розгублені, адже Україна має там дуже поганий імідж. Але коли приїжджають, то бачать, що люди навколо хороші і змінюють свою думку. Особливо, коли відвідають наш ринок, де можна куштувати сир і сметану. Доходить до курйозів: "Чому ми не йдемо на ринок – я хочу снідати".

Я сам жив у США і знаю їхнє життя зсередини. Між менталітетом американця і нашої людини – величезна прірва.

Слід готувати іноземця до життя в іншій країні. Насамперед слід засвоїти, що якщо вона вибрала іншу країну, то не слід засуджувати там що-небудь, і тим паче – намагатися переробити.

Вони зовсім по-іншому думають. Пригадую, декілька років тому приїхав американець перед Різдвом до Чернівців. 7 січня ми йдемо з ним вулицею О. Кобилянської. Вулиця – по коліна у снігу. У соборі б’ють дзвони: "А можна послухати?" – "Можна". Виходимо вже з вулиці О. Кобилянської, й він каже: "Які ж ви чудові люди, як шануєте свої традиції – спеціально перед Різдвом взяли і навезли снігу".

– Трапляється, що іноземні наречені залишаються в Україні?

– Американцю, наприклад, дуже важко прижитися тут.

Хоча останній приклад: дуже багатий чоловік, власник заводів та фабрик, живе у нас.Йому у нас дуже сподобалося. А вона хоче жити там...

Багато речей у нас іноземців веселять. Якось ми їхали разом з одним з них у тролейбусі до університету, й він помітив, що кондуктор не почала вимагати у нього грошей за проїзд. Він запитав чому, а якась пасажирка, на мою біду, пояснила йому: "Вона подумала, що ви пенсіонер". Довелося пояснювати, що пенсіонери у нас їздять безкоштовно. "Ти можеш сказати, що я пенсіонер, і я не буду платити?" Я вирішив, що це жарт. Знаєте, чим закінчився цей жарт? Він почав їздити містом безкоштовно, прикидаючись нашим пенсіонером, і такий щасливий був. Вийде з тролейбуса і сяє – зекономив ще 40 копійок.

Його улюблене місце обіду – кафе "Ізограф". Принесли борщ, їсть і раптом каже: "Слухай, чому у цьому борщі немає м’яса, адже написано у меню, що з м’ясом". Я кажу, що, можливо, ти з’їв і не помітив. "Ні, – каже, – я дуже ретельно його намагався відшукати". Гукаємо офіціанта. Дівчина принесла інший борщ. Що він зробив? Витягнув з тарілки три крихітні шматочки м’яса: "Це, що, усе м’ясо?!" Нарешті принесли йому окрему піалу з м’ясом. Їсть, їсть, а потім запитує: "А де сметана? Я її не бачу!!!"

Також він знайшов церкву, до якої належить, купив Євангеліє за тисячу доларів, жертвує великі гроші.

– А як же кохання?

– Давайте по-чесному: покажіть мені його тут – один, два, три..., тоді я покажу вам. Хоча буває, що люди кохають один одного. Наприклад, 38-річна жінка пережила горе – чоловік після восьми років життя покинув її заради подруги. Вона навіть не хотіла нікого шукати: мати просила її писати листи. Приїхав наречений – вона змінилася до невпізнання.

– Шлюби ж на небесах, а ви узяли ці функції на себе...

– Ні, ми просто даємо людям шанс.

Хто хоче – той добивається. Одна клієнтка звернулась до нас, коли їй було 38, а вийшла заміж у 41. За три роки до неї приїхало шестеро чоловіків.