Тепер, коли все прогресивне людство (на території України переважно) збирається широко і глибоко відзначати славну першу річницю Майдану, події, відомої ще як помаранчева революція, з’являється нагода поговорити про поширення феномену майдану у решті світу. При цьому, що цікаво, тоді, коли в самій Україні "матеріалізація майданних ідей" зазнає, м’яко кажучи, певних суспільно-політичних трансформацій, в інших країнах український майдан сприймається як майже еталон сучасних революцій.
Візьмемо братній, але при цьому нафтоносний сонячний Азербайджан. Багато західних політологів прогнозували, що після Грузії, України і Киргизії чергова "кольорова революція" станеться саме в цій країні. Орієнтувалися на щойно минулі парламентські вибори. Але для складання політологічних прогнозів непогано би трохи знатися на менталітеті нації або колективній суспільній свідомості вкупі з підсвідомістю народу. Так сталося, що автор цих рядків у 70-х роках минулого століття відбував військову повинність саме у цій нафтово-бавовняній республіці. Товаришував з багатьма братами-азербайджанцями. Так ось, сказати, що милі люди азербайджанці схильні до фантастичних словесних перебільшень, буде так само фантастично перебільшено м’яко. І якщо в багатьох українців майдан у головах, то в Азербайджані майдан – у словах опозиційних вождів у помаранчевих краватках. А якщо таки і станеться щось віддалено подібне до минулорічного Києва, то це значить, що спрацював чинник нафти. Легкої незасіркованої каспійської нафти. Хоча про що тут говорити, коли США, знаєте про кого мова, визнали вибори легітимними і поставили на клан Алієвих.
Про це світові ЗМІ мало говорять, але спроба помаранчевого майдану відбулася і в такій цікавій країні, як Ефіопія. Спочатку все йшло за вже класичною майданною схемою: відбулися вибори, опозиція, яка програла, звинуватила владу у масових фальсифікаціях і вивела населення на вулиці, а далі замість того, аби тремтіти у заміських резиденціях, влада дала наказ стріляти. Є десятки вбитих. Ефіопія, треба сказати, дуже давня держава, першою прийняла християнство як державну релігію і єдина з африканських країн, яка ніколи не була залежною. Там існують давні традиції бунтів проти влади та їх придушення. Наприклад, за зневажання імператорської гідності святотатця живцем спалювали в одязі, просякнутому воском або лоєм. Тож можна припустити, що майдан в Ефіопії відбуватиметься під такими прапорами: верхня смуга, як водиться, помаранчева, а нижня – червона. Або навпаки.
Але найцікавіші "майдани" цієї осені відбуваються все-таки у Франції. Тут схема трохи інша, але, погодьтеся, як ефектно виглядають помаранчеві пожежі на тлі нічного Парижа! Спільним між майданами київським і паризьким є те, що і тут, і там – конфлікт між певними соціальними групами: якщо у нас "революція мільйонерів проти мільярдерів", то у Франції – бунт принижених ізгоїв-іммігрантів проти задоволених собою і життям "євросоюзівців".
Хоча справжні майдани все-таки – у головах.
