Вихідний влітку, коли і так більшість народу не надто переробляється, – як приємний бонус під час отримання чогось бажаного.
Позавчора був саме такий вихідний. Літній. Те, що 28 червня – День Конституції України, знають не так уже й багато громадян, для яких власне Вона писалася і приймалася, а ті, хто знає, не надають Їй особливого значення. А даремно, бо Конституція, на відміну від інших епохальних державотворчих актів, – документ майже щоденного вжитку. І якщо всерйоз сприймати усе, що гарантує громадянинові Конституція, то можна багато чого добитися…
Для самої ж влади Конституція важить ще більше, ніж для людей. По-перше, цей документ забезпечує легітимність державної влади, яка для монархічного режиму досягається богопомазанням, для диктатури – штиком і гранатою, а для демократії – народним волевиявленням. Тож якщо хтось заздрісний відкриє свою пащеку з чорним піднебінням, чому, мовляв, NN – на керівній посаді, а не я, той йому під ніс Основний закон – а за тебе народ волевиявився? Отож-бо… По-друге, належно сакралізована Конституція дозволяє законно створити й ефективно використовувати таку силову структуру, як спецслужби. У деяких західних демократіях їхні "кагебе" та "есбеу" так і називаються: служба захисту конституції. Висока ідея захисту Конституції дозволяє на законних підставах переслідувати різних сепаратистів, антидержавників, п’ятиколонників. По-третє, для переважно атеїстичного середовища влади і політики (свічки, ікони і відвідування церков – це атрибути статусу поряд із персональним авто, дачею та охороною) Конституція виконує стримуючу роль Страху Божого.
За таких умов, здавалося б, люди владні й політики України мали би шанувати свою Конституцію, як правовірні мусульмани Коран. Але насправді здебільшого до Конституції підходять з політичними поняттями, що склалися до і після вікопомного 28 червня 1996 року – Її використовують для розв’язання нагальних питань поточної політики. Пам’ятаєте, як колишній президент Л. Кучма швидко еволюціонував від прихильника президентської моделі державного управління до парламентської, коли усвідомив, що його президентська каденція смертна?! А як наприкінці минулого року приймалася конституційна реформа у пакеті з поправками до виборчого законодавства?! Тепер ця "парламентська республіка" владі ніби не надто й потрібна, але як її через Конституційний суд скасовувати, коли автоматично, як вважає один із "отців-засновників" нинішньої Конституції Михайло Сирота, під загрозу визнання нелегітимним потрапляє цілий третій тур президентських виборів? За гіршого варіанту може утворитися такий юридичний клінч, що в фіналі залишиться лише сказати: "Гарна була Конституція!"
Або взяти адміністративно-територіальну реформу, яку нові опозиціонери зловтішно називають "переділом України". Хай там як, але одне "пере-" неминуче – переписати треба ІХ і Х розділи Конституції і купу законів на додачу.
Але найбільшої наруги Конституція зазнає від успішного практикування сумісництва, тобто поєднання державної служби з володінням мандатом народного депутата. Ну, зрозуміло, за антинародного режиму – це було нормою життя, але нинішні – "помаранчеві" висуванці Майдану?! Бідна 78 стаття Конституції!
