Президент Російської Федерації В. Путін якось у пориві відвертості зізнався, що вважає розпад Радянського Cоюзу найбільшою геополітичною катастрофою XX ст.
Тепер подібне означення починають вживати стосовно Єропейського Cоюзу, називаючи провал французами референдуму щодо конституції ЄС то геополітичним потрясінням, то таким же землетрусом. Так, нація, яка в новій історії Європи здійснила кілька кривавих (не кольорових!) революцій і встановила п’ять республік, сказала своє французьке NON (ні!) конституції ЄС. Щоправда, не вся нація, а її більшість (55%), тоді як меншість (45%) схилилася до варіанту QUІ (так!), але в цьому і полягає особливість демократії, за якою більшість завжди має рацію… навіть тоді, коли помиляється. Помилилися минулої неділі французи чи ні – воно з провінцій Коньяк або Шампань видніше, ми збоку можемо лише відстежувати основні мотиви, які спонукали більшість громадян Франції відмовити євроентузіастам у подальшій розбудові єдиної Європи з перспективою створення потужної конфедеративної наддержави. Ні, це не страх стати "союзною республікою" такого собі європейського "СРСР". Кажучи NON, французи керувалися значно прозаїчнішими причинами. Вони побоюються трьох речей: того, що глибша інтеграція Франції в ЄС може суттєво обмежити державні соціальні програми, які там за десятивідсоткового безробіття досить широкі, затратні і певним чином соціалістичні; того, що може суттєво постраждати національний товаровиробник, і завезені мадярське сало з паприкою, балтійські шпроти і румунська бринза можуть потіснити триста сортів французького сиру та паштети із гусячої печінки з трюфелями; того, зрештою, що до Євросоюзу може бути прийнято Туреччину, що означає збільшення населення Євросоюзу на 60 мільйонів мусульман, тоді як Франція не може дати ради зі своїми п’ятьма мільйонами вірних ісламу, переважно арабського походження.
Не допомогло триразове звернення до нації Президента Франції Жака Ширака, який натискав переважно на спроможність об’єднаної Європи на рівних конкурувати зі США, Японією, Китаєм, у перспективі з Індією. Бо французи, що не належать до брюссельської євробюрократії, бачать – наразі конкурувати доводиться зі своїми "колегами" по ЄС зі "старої", а також "нової" Європи.
Вчора референдум з прий-няття конституції ЄС відбувся і в Нідерландах, населення яких, за попередніми прогнозами, має повторити "антиглобалістський подвиг" французів. Усе це вкупі з політичною кризою в Німеччині і заразливими прикладами Норвегії та Швейцарії (країн із найвищим у світі рівнем життя), які відмовляються вступати до ЄС, засвідчує, що Європейський союз стоїть на порозі нелегких часів, тож мрії про могутню європейську наддержаву поки що так і залишаються мріями. Це, звичайно, ще не початок кінця євросоюзівського проекту, але це вже дуже і дуже тривожні сигнали.
Як це може вплинути на Україну та хвалений курс на євроатлантичну інтеграцію? Десь так, як найсвіжіша бензинова криза, яка засвідчила, що Україні життєво необхідно вишуковувавати альтернативні до російських джерела-енергоносії і почати опиратися лише на власні сили. Французький вибір має зняти з українських очей рожеві окуляри, і вони мають нарешті побачити, що ЄС – це не земля обітована, не рай і не комунізм в умовах капіталізму. Євросоюзу наразі буде не до України, тож саме час розпочати жити власним розумом, без інтеграційних ілюзій, без міражів, які на нас напускають політики, і без сумнозвісного збагачення думкою.
