Незважаючи на завершення певного – найважливішого – етапу президентських виборів, Україна все ще залишається у парадоксальній ситуації: країна зайшла у смугу новорічно-різдвяних свят, а для держави розпочалися безпросвітні будні. Тобто, коли народ щедрує-колядує, п’є мед-горілку, їсть шинки-ковбаси, а також кутю, політики довго й напружено думають: переможці – як розпорядитися владою і "по-братськи" розподілити посади, а невдахи – як жити далі.
Та в будь-якому разі можна вже зазначати, що те масштабне дійство, яке отримало назву "помаранчева революція", завершилося. І тепер можна поміркувати над питанням: що це було?
Була це революція чи ні, можна буде оцінити з відстані часу, але те, що події між другим і третім турами голосування мали стійкі ознаки карнавалу – однозначно. Карнавал – це коли знімаються табу на будь-які заборони, коли висміюється те, що до того вважалося сакральним, коли перевертається з ніг на голову звичний порядок речей – король стає блазнем і навпаки (до речі, це цілком узгоджується з євангельським: "Багато з перших будуть останніми, а останні – першими"). Але апогеєм кожного класичного карнавалу є жертва, в часи цивілізаційні, відколи припинилася практика людських жертвоприношень і канібалізму, – винятково символічна. Логічно запитати: хто чи що є символом жертви українського "помаранчевого" карнавалу? На мій суб’єктивний погляд, таким символом є спотворене діоксином обличчя Віктора Ющенка. В жодному разі не хотілося, аби склалося враження, що Ющенкові тут приписуються якісь містично-месіанські риси, ні, просто українська карнавальна суспільна свідомість сформувала попит на символ жертви, а невідомі, поки що, отруйники зі своїм діоксином задовольнили його. Таким чином відбувся повний карнавальний цикл, що справив вплив на перебіг політичних подій. Крім того, варто чітко розрізняти дві ролі чи іпостасі, якщо залишатися в контексті символічного Віктора Ющенка – лідера "помаранчевої революції, і державного чиновника найвищого рангу, до виконання обов’язків якого він незабаром приступить.
Це різні, часом навіть несумісні функції. Для України буде добре, коли Ющенко якнайшвидше вийде з ролі символа революції і ввійде у роль чиновника вищої гільдії. А помаранчевий факел революції хай би передав… та є кому передати, сподіваюся, всі розуміють, про кого йдеться?! Прекрасна Свобода на барикадах, у жовтогарячих шатах от кутюр, і чорно-радикальне revolution… Це в мені прокинувся поет.
Як це не банально, але найважче для усіх нас, для політиків і для людей, попереду. Найбільші труднощі для людей полягають у тому, аби перейти від революційно-різдвяного святкового стану до робочого, а для політиків, навпаки – важко буде якнайдовше зберегти в народі помаранчевий заряд енергії, що має живити довіру до нової влади. Завдання, як бачимо, на цьому етапі діаметрально протилежні, але, мабуть, у цьому й полягає суть і сила демократії, а також запорука того, що влада дуже швидко не забронзовіє, а народ – не збайдужіє.
