Хоча пишатися йому є чим. За свою коротку кар’єру він встиг по декілька разів виграти юнацький і юніорський чемпіонати України та СРСР, тріумфувати на Кубку Дружби соцкраїн, різних матчевих зустрічах, у тому числі з США, перемога в якій зробила його почесним громадянином м. Остіна. На своєму першому дорослому чемпіонаті СРСР у 1974 році 19-річний уродженець Нових Бросківців Сторожинецького району, вперше виступаючи на дистанції 20 км, фінішував другим за легендарним Володимиром Голубничим і всього 10 секунд не дотягнув до нормативу майстра спорту міжнародного класу. Через рік Іліка став кандидатом до олімпійської збірної СРСР, але на початку 1976 року кар’єру ймовірного претендента на медаль Монреаля-76 обірвала автомобільна аварія. Про великий спорт довелося забути...
– Мені досі вночі сниться, що я змагаюся. Коли дивлюся по телевізору змагання, здається, що сам пішов би, – зізнався напередодні ювілею Іван Георгійович.
– А вулицями ви швидко ходите?
– Дуже! Дружина постійно зупиняє: "Ти ж не на змаганнях, йди спокійніше".
– Не болить душа, що рідний вид тепер у нас "вмер"?
– Звісно, болить, тим більше, для того, щоби його культивувати, великих коштів не потрібно: спортивна форма, кросівки – і пішов. Але фахівців немає. Колись Семен Мошкович, мій перший тренер Сидір Сидоришин доволі плідно працювали. Утім, я ще сподіваюся побачити серед чемпіонів у спортивній ходьбі і земляків-буковинців.
"МБ" та спортивна громадськість краю щиро вітають Івана Іліку з ювілеєм. Нехай здійсняться всі мрії і задуми!
28-05-2005, 23:47
0
1 475
