Травмована Дорохова стала другою у світі

Наймолодша в українській стрільбі з лука "міжнародниця" Тетяна Дорохова (виконала норматив майстра спорту міжнародного класу у 14 років) вже на трьох чемпіонатах світу поспіль піднімається на п’єдестал пошани. Після командного "золота" у приміщенні і "бронзи" просто неба у 2003 році тепер "прикордонниця" з Чернівців, як ми вже повідомляли, здобула дві срібні нагороди на чемпіонаті світу у приміщенні у Данії. Причому в Аальборзі 19-річна вихованка заслуженого тренера України Світлани Капанадзе вперше стала призеркою змагань такого рівня і в індивідуальному заліку.

Колеги жартували, що наша перестрілка була заради шоу

– Повертаюся додому дуже радісна, бо дуже давно чекала моменту, коли буду в особистому заліку другою або бодай третьою на такому рівні. Ці медалі я присвячую батькам і тренеру. Вони дуже за мене хвилювалися, вболівали. Їм теж було важко, адже вони, як і я, з нетерпінням чекали на ці радісні миттєвості, – зазначила Тетяна, щойно зійшовши з потяга "Київ – Чернівці".

– Якою "ціною" далися медалі в Аальборзі?

– Якщо чесно, було дуже важко. В особистих змаганнях мені дісталася дуже складна турнірна сітка. "Прохідних" суперників практично не було. Я розуміла, що врятувати можуть лише десятки. В 1/8 фіналу стрілялися з росіянкою Катериною Хархановою, яка у попередньому раунді вибила 164 бали. Я подумала: "Я вже виграла". Насправді так думати не можна було. Ми з нею до останньої серії йшли "на рогах" – очко в очко. Все по десятках, разом по дев’ятках – по 119 зі 120. І лише в останній серії вдалося вирватися вперед – вона влучила 9, 9, 9, а я – 10, 9, 9. Потім була турчанка Дамла Гунай. З нею ми вибили по 117 зі 120. У першій перестрілці – по десятках, у другій – по дев’ятках, і лише десяткою в третій перестрілці я перемогла. Тоді вся збірна зібралася біля мене, кричали: "Давай, Тетянко! Ти ж на зборах це робила, ти можеш!" І я зробила. Звісно, у півфіналі я теж могла програти. Німкеня Крістіна Шаєфер у кваліфікації була першою, а я – четвертою. Я знала, що не можна розслаблятися до останнього пострілу. А фінал... Цей зірваний останній постріл. Вісімка – це був "перестояний" постріл. Випустивши стрілу, я вже знала, що наробила. Коли Наталя Бурдейна зрівняла рахунок і перевела двобій у перестрілку, колеги за збірною жартували, мовляв, ви що спеціально заради шоу це робите? Звісно, "золото" – це супер. Але й друге місце – непогано, все-таки не останнє (сміється – Г. М.). Тож виступом я задоволена.

– Уперше на чемпіонаті світу був український фінал. Із співвітчизницею легше чи важче стріляти?

– У фіналі зі своїми, напевно, легше все-таки стріляти. Ми ж на зборах постійно "перестрілюємося", психологічно трохи легше.

– І на чию користь співвідношення за неофіційними зустрічами з одеситкою?

– Ми не рахуємо. Буває, вона сильніша, буває, що я у кращій

формі. На заключному зборі перед від’їздом до Данії і я вигравала у Наталі, і вона у мене. Але там ми все ж простіше ставимося до результату.

На переможницю

"зуба не тримаю"

– Ви з Наталею обговорювали перипетії фіналу?

– Обговорювали. Я спершу засмутилася, адже варто було влучити останньою стрілою у "дев’ятку", і я стала би чемпіонкою світу. Але потім "загадала", що це перша індивідуальна міжнародна медаль і заспокоїлася. До речі, одразу після останнього пострілу ми одна одну привітали. Потім спілкувалися. Тобто розійшлися по-дружньому, я на неї "зуба не тримаю" (сміється – Г. М.).

– Наскільки великою була увага до збірної України з боку данської преси?

– Достатньою. Нас багато знімали. Але на офіційний сайт чомусь виставили фото лише з п’єдесталу. А нам цікаво було подивитися збоку, як ми стріляли. Особливо я хотіла би подивитися на себе після заключного пострілу, коли випустила з рук "золото" (сміється – Г. М.).

– Наставник Світлана Капанадзе зізналася, що намагалася вплинути на твій виступ у Данії по мобільному телефону.

– Ми з нею обмінювалися SMS-повідомленнями після кожного раунду. Це створювало ілюзію її присутності.

– Як вважаєш, ти почувалася би впевненіше, якби особистий тренер був поруч?

– Важко сказати, Світлана Юріївна ще жодного разу не виїжджала на такі великі змагання. Треба буде спробувати. Але це вже не від мене залежить.

Готова зніматися

у рекламі ТАSA

– Як відомо, твій лук укомплектований деталями місцевого виробництва...

– Так, у мене комплектуючі від фірми TASA, яку створила, можна сказати, мій кумир – дворазова чемпіонка світу Тетяна Мунтян. До слова, їхня продукція – найвищого світового рівня, а ціни – українські. Недарма цими комплектуючими користується і шестиразова чемпіонка світу Наталя Валєєва з Молдови. На чемпіонаті світу ними стріляла сильна француженка, інші лучники. Дивно, що в Україні поки що широко не користуються доступністю цієї висококласної продукції.

– Може, вам час знятися в рекламі TASA?

– Я це роблю на кожних змаганнях (смієтся – Г. М.). Можливо, справді час вже якийсь рекламний ролик відзняти. Я готова.

Восени треба долікувати плече

– Ти з дуже юного віку – у великому спорті. Ще не втомилася змагатися? Ось Клочкова, приміром, вирішила взяти "тайм-аут".

– Втома, напевно, буде наприкінці сезону. Сподіваюся десь у вересні-жовтні поїхати на лікування. Треба долікувати плече. Травма прогресує. Трохи повільніше вже, але за великих навантажень дається взнаки.

– Після того, як припинилася ваша співпраця із заслуженим тренером України Анатолієм Єгоровим, здається, ви тренуєтеся у доволі скромних умовах?

– Зал на 30 метрів у прикордонному загоні – у моєму розпорядженні для тренувань. "Динамо" допомогло зі щитом, він поки ще новенький, на рік вистачить. Але через тиждень у нас вже будуть змагання просто неба, тож мені теж треба виходити на вулицю. Незабаром чемпіонат серед спортшкіл, де будуть відбирати для поїздки на перший етап Гран-прі до Туреччини. Це дуже важливо, щоби потрапити на чемпіонат світу до Мадрида. Тож літній плацдарм для тренувань для мене дуже важливий. Напевно, треба вже звертатися до керівництва "Динамо".

Найважче даються заліки з футболу

– Але у Чернівцях є непоганий лукодром – у екс-рідної для тебе СДЮШОР...

– Якщо керівники між собою домовляться, можливо, буду й там тренуватися. З одного боку, та "поляна" для мене рідна, бо 10 років там відстріляла. Але, з іншого боку, невідомо, як мене там приймуть (розпад тандему відбувся із взаємними претензіями – Г. М.).

– А як тебе приймають на рідному педфакультеті ЧНУ, де ти здобуваєш фізкультурну освіту?

– Приймають нормально. Поєднувати великий спорт з навчанням, звісно, непросто. Особливо важко мені даються заліки з футболу (сміється – Г. М.). Але загалом викладачі ставляться з розумінням і підтримують.