Шибениця у давні часи стояла біля старих кладовищ (за університетським інститутом). Пізніше вона височіла на Штурмвізе (між теперішніми парком культури та відпочинку ім. Т.Шевченка і вул. Червоноармійською), а у 60-х роках XIX століття її перенесли у верхню частину вул. Руської. І лише від початку 70-х років виконання смертних вироків відбувалося у тюремному дворі.Як відомо, цісар Йосиф скасував смертну кару, за винятком справ, проваджених за законами воєнного часу при заколотах і бунтах. Та згодом смертну кару знову запровадили, і постало питання про відновлення старої шибениці. Де стояв один із перших ганебних стовпів
у місті – невідомо. Історик
Р. Ф. Кайндль припускав, що,
можливо, на Головній вулиці або на Ринковій площі (нинішня Центральна площа). Достеменно відомо, що до спорудження шибениці магістрат підходив дуже серйозно. Не шкодували грошей і на страти. У рахунку міської каси від 19 травня 1803 року вказано, що на будівництво шибениці витратили 12 сажнів дубового лісу вартістю 1 фл. і 30 кр. Очевидно, що йшлося про споруду, розраховану на роки. Будівництво очолив тесля Петро Файт. Разом із ним працювало ще 16 підмайстрів. Для робіт придбали нову драбину вартістю 4 кр. Окрім того, громада повинна була надати підводу, сіно для сидіння засуджених на возі і 10 сторожів для їх охорони.
Катами у Чернівцях від початку XIX століття до 1855 року були члени родини Гурських. Тому ще довго для чернівчан слово "гурський" було синонімом слова "кат".
Дбали і про "виховний момент страти". Під час страти вбивці
чернівецької єврейки Леї Міллерин у 1803 році за спеціальним наказом окружного управління "повинні були з’явитися до шибениці деякі старійшини громади і кілька дітей віком від 10 до 15 років, аби повсюдно рознести звістку про такий злочин для застрашливого прикладу". Втім, коли виводили і страчували бідних грішників, то без всяких наказів була присутня величезна юрба. І якщо інколи траплялося, що під час страти була "не дуже велика юрба", як у голодному 1866 році, то це оповідачі особливо підкреслювали.
