Село Верхні Станівці – "найвисокогірніше" поселення Кіцманщини. Славною є й історія села.В одному з переказів згадується, що саме сюди після поразки під Хотином 1621 року від героїчних козаків Петра Сагайдачного відступили османи і для свого захисту спорудили фортецю. Там уціліли оборонні вали (городище), залишки цегли, з якої було збудовано вежі. І назва досі діючої криниці – Турецька. Через Верхні Станівці проліг шлях на Львів кількох загонів Богдана Хмельницького. Тут же діяла, навіюючи страх на визискувачів, ватага народного месника Олекси Довбуша. Збереглася також легенда про австрійську принцесу Марію-Терезу, котра полюбляла полювати в околишніх лісах.
Цікава деталь: село Верхні Станівці, окрім офіційної, має ще дві назви. Перша і давня, зважаючи на географічне положення, – Горішні і друга жартівлива – Грузія. Це пов’язано з тим, що у 70-80-х роках минулого століття на теренах Нижніх і Верхніх Станівців функціонував колгосп "Україна". Його основна виробнича база розташовувалася у першому з цих сіл, однак все начальство проживало в іншому. Звісно, під час розв’язання якихось питань воно віддавало перевагу "своїм". Тобто ситуація нагадувала ті привілеї, які мала Грузія з-поміж інших радянських республік у сталінські часи. Колгоспів вже давно немає, але ті мешканці Верхніх Станівців, які розуміють гумор, жартома продовжують величати себе грузинами.
У цьому селі – єдина на Кіцманщині церква, збудована без жодного цвяха чи металевої деталі. Знаходиться вона на куті Острий Кілок. Тутешній сільський голова Микола Флорескул розповів, що храм було споруджено 1933 року. Будували церкву усією громадою Острого Кілка. Поклали, як кажуть спеціалісти, в зруб, і така красуня вийшла заввишки до 15 метрів, що здалеку приїжджають люди помилуватися нею.
Культова споруда функціонувала до 1962 року, коли країною прокотилася жорстока антирелігійна компанія. Не оминуло лихо і цю церкву. Нібито на прохання місцевої громади її закрили. Тоді ж у Чернівцях створювали Буковинський музей народної архітектури і побуту, і будівлю, як типово-показову для гуцульського стилю, хотіли забрати туди. Вже й бригаду для демонтажу прислали. Микола Флорескул, який був тоді головою сільради, каже, що, аби вберегти святиню, він повів гостей через такі лісові хащі і яруги, що вони проклинали все на світі. Тоді вони сказали, що їм легше сфотографувати церкву та за зразком побудувати нову, аніж цю розбирати. Храм продовжував діяти у напівлегальному режимі, а для різних перевіряючих його нібито використовували як склад для зберігання кормів, якими взимку підгодовували диких тварин. І для всіляких комісій там тримали кілька мішків зернових відходів.
Церкву відкрили, коли Україна стала незалежною і народ повернувся до прадідівської віри. Застрільником став нині покійний Георгій Гаврилюк, який прожив понад 90 років. Незважаючи на літа, він разом з односельчанами, краянами ставив у споруді нову підлогу і двері, оновлював іконостас, і храм Різдва Богородиці гостинно відчинив двері для парафіян.
А в центрі Верхніх Станівців біля старої попівської хати ростуть декілька рідкісних для цих країв оцтових дерев. Походять вони з Північної Америки і використовуються як декоративні насадження. Їх листя містять дубильні речовини, а плоди застосовують для підкислення виноградного оцту. Як вони сюди потрапили після Першої світової війни – ніхто не пам’ятає. Тутешні газдині обривали їх листя і плоди для приготування страв, і дерево декілька років тому ледь не загинуло. Але природа – мудра: від коріння пішли нові паростки, і дерева повернулися до життя.
