Допоможіть зібрати немовляті на операцію
"Минулого року я лежала разом із своєю донечкою в обласній дитячій лікарні, і там побачила страшну картину. Безсердечні матері-зозулі залишили своїх здорових повноцінних гарних діток, як непотрібну річ. І цим дітям материнську любов давали медсестри та лікарі відділення патології новонароджених.
Та найбільше я була вражена, коли із донечкою Олечкою лежала у лікарні вдруге. І саме тому я вирішила написати цього листа-прохання. У лікарні цього разу лежало троє діток без матерів: перша – дівчинка-красуня, яку підкинули у пологовий будинок без імені та дати народження (лікарі назвали її Василькова Марія), друга – теж гарна здорова дівчинка, а третій – хлопчик, який народився клишоногом. Цих двох дівчаток ще хтось може взяти у свою сім’ю. А хлопчика? Я говорила з лікарями, і вони сказали, що цій дитині допоможе лише операція. Якщо не зробити цю операцію вчасно, на світі стане на одну нещасну людину більше. Тому я дуже прошу, благаю, допоможіть зібрати хлопчикові на операцію. Дайте шанс дитині бути щасливою. На долю цього малюка випало багато горя, тому не можна його залишати наодинці із хворобою-бідою". Галина П., Кельменецький район.
"Досі чекаю на свою "половинку"
“У листопаді 2002 року ваша газета надрукувала мого листа "Де шукати свою "половинку"? Певно, не у барі…" Щиро вдячна вам за те, що відгукнулися на моє прохання! Та, на жаль, за три роки у моєму особистому житті нічого не змінилося, хоча я отримала 30 листів-відгуків на надрукований лист.
Втім, після публікації я знову вам писала – з радістю, бо здавалось, що знайшла свою "половинку"… Але раділа передчасно, бо нічого з того не вийшло, і не з моєї вини.
Було глибоке розчарування, жаль за втраченим часом, бо, здається, вже пізно відновлювати знайомства з іншими дописувачами. Адже, як написав один з них (з Путили) словами вірша: "Пишіть листи і надсилайте вчасно, коли їх жде далекий адресат…"
Добре, що я сама не змінилася, маю на увазі у гірший бік, характером, душею. Депресію та зневіру долала самотужки, бо маю сильний характер. І мені це вдалося!
Минуло три роки. Може, згадають мого листа, хто тоді відписав? Хто й досі, як і я, самотній. Якщо ми досі не влаштували особисте життя, то, може, ми і є "половинки"?" 58002, м. Чернівці-2, до запитання п/п КР №165256
