– Після нашої останньої зустрічі я довго думав, куди податися, – розповідає Іван. – Сталося так, що згадав про свого давнього знайомого, пана Михайла Гречка, родом зі Сторожинецького району. Колишній воїн УПА, він після війни потрапив до Англії, а звідти перебрався до Канади. Вирішив попросити допомоги в нього, доки знайду роботу. Пан Михайло погодився мене прийняти, і я в серпні 1998 року приземлився у Торонто. Пан Гречко зустрів приязно, як і його дружина-італійка, яка, до речі, чудово розмовляє українською і добре знається на нашій кухні. Гостював я у цій сім’ї декілька днів, доки не познайомився з українцями, які мешкали у гуртожитку і працювали хто де. Одне слово, поселився туди і я, після чого почав шукати роботу.
Влаштувався робітником на деревообробну фабрику, власником якої був поляк, а бригадиром – українець. Виготовляли там різні заготовки з деревини. На цьому невеликому підприємстві працювало всього 60 осіб. Платили по вісім доларів за годину. Це мінімальна оплата. Але й витрати були чималі: 200 платив за житло, 100 – за проїзд, на харчування витрачав ще 300 доларів. Готували на кухні по черзі. На цій роботі відпрацював сім місяців.
Микав листя тютюну
й збирав овочі
– Отже, ти акліматизувався й вирішив віднайти більш оплачувану роботу?
– Так, адже потрібно було думати про власне житло, не весь вік чужими кутками тинятися. Тому подався на будову. Прийняли мене в бригаду, яка встановлювала у приміщеннях гіпсокартон. Колектив складався з п’яти поляків і двох українців. Отримував 10 доларів за годину. Тут протримався рік. Далі доводилося тяжко працювати й у канадських фермерів: зривав яблука, листки тютюну й овочі. Тут платили небагато, але мене влаштовувало те, що не треба було платити за проживання і харчування. Мені сподобалося те, що кожен фермер тут спеціалізується на вирощуванні якоїсь однієї культури.
– Нині вже маєш власне житло?
– Так, разом з дружиною взяли кредит у банку на 150 тисяч доларів і придбали двокімнатну квартиру. Система позики там така, що тобі грошей на руки не дають, а переказують відповідну суму на рахунок продавця. Взяти ж кредит непросто. Для цього потрібно мати роботу і чеки про те, що ти працюєш і отримуєш зарплату. Крім цього, ще слід пред’явити ліцензію і дозвіл на роботу. Суму кредиту видають спочатку невелику, а потім збільшують, перевіряючи таким чином клієнта на надійність і довіру. Свій кредит ми з дружиною отримали терміном на 25 років під чотири відсотки річних.
Жінкам для легалізації достатньо документа, що чоловік вдома пиячить
– А яку роботу там виконують наші жінки?
– Як і в країнах Європи, здебільшого доглядають за хворими, працюють прибиральницями, на заводських конвеєрах. Проституцією там рідко хто з українок займається, адже роботи й без цього вистачає. А у так званих масажних студіях "працюють" переважно росіянки. Жінкам тут легше легалізуватися, ніж чоловікам: варто пред’явити документи, що чоловік вдома був п’яницею чи знущався з неї, і цього достатньо.
– А як ставиться поліція до нелегалів?
– Поблажливо. Був випадок, коли наші хлопці вночі поверталися з роботи, бо працювали на фірмі, яка займалася знесенням старих будинків, а це робиться тільки у нічний час, і саме тоді у місті поліція організувала облаву – сталося вбивство. Поліцаї побачили трьох незнайомців з великими сумками і зупинили їх. Але, пересвідчившись, що у поклажі робочий одяг, відпустили їх, хоча паспорти були прострочені. Відправити додому можуть лише тоді, коли затримали тебе п’яним чи ти скоїв автоаварію, або був без документів.
– Кажуть, що емігранти старшого покоління не схвалюють четверту хвилю еміграції.
– Вони ставляться до нас прохолодно, вважаючи, що ми повинні залишатися на своїй батьківщині і розбудовувати державу. Але під час помаранчевої революції всі були разом, навіть пікетували російське посольство.
До речі, у Торонто чимало українців, які прибули сюди не так давно і міцно стали на ноги. Приміром, знаю молоду полтавчанку, яка захистила тут свій диплом і має престижну роботу, а її син закінчив коледж і працює на фірмі "Сіменс". Удвох вони купили гарний будинок, мають декілька автомобілів. Є тут і чимало буковинців, які переважно працюють на будівництві. Більшість з них мають намір заробити грошей і повернутися додому.
– Не забуваєте свої звичаї, мову?
– Найбільше українських організацій – у Торонто на вулиці Блур, тут є три українські банки. Маємо свій театр, багато танцювальних і фольклорних колективів, капелу бандуристів. Щосуботи на місцевому телебаченні виходять в ефір дві передачі "Контакт" і "Світогляд", в яких йдеться про події в Україні і Канаді, а також про життя українців у США. Постійно відзначаємо День Незалежності, на це свято приїжджають відомі політичні діячі з України, співаки. Торік тут були Роман Зварич, Антон Бутейко, група "ВВ", Руслана.
Також виходить сім газет українською мовою. Найчастіше наші краяни збираються у ресторані "Золотий лев": торік тут відзначали річницю загибелі композитора Ігоря Білозіра. Всього ж нині у Канаді проживає понад мільйон українців.
