Таксист Олена Вільнічук розповідає, що часто чоловіки, сівши до неї в машину і побачивши, що за кермом таксі – жінка, здивовано вигукують: "О, жінка!" А вже потім починають розпитувати, чи неважко їй і що примусило обрати таку професію.– Більшість вважає, що таксист – це не жіноча професія. Скажіть, будь ласка, чи не важко вам працювати таксистом?
– Вважаю, що неважко. Адже ця робота мені подобається та й звикла до неї. На фірмі, де зараз працюю, я вже два роки. Та мрію про таксування виношувала ще зі школи. Розпочинала тоді, коли лише вийшла заміж. Працювала на власній машині. Сама навчилася їздити і з великим задоволенням "каталася". Потім їздила бусом. Через деякий час покинула таксування і працювала на фабриці.
– Робочий день таксистів досить насичений. Та й вночі часто доводиться працювати...
– Звичайно. Інколи важко вранці прокинутися. Ввечері, коли дуже стомлююся, їду додому. Декілька годин посплю – і знову на роботу. З цієї точки зору можна сказати, що таксист – це чоловіча робота, яка вимагає витримки.
– Пасажири бувають різними... До яких ви ставитеся найприхильніше?
– Загалом не роблю поділу між ними. Та, як відомо, п’яних не любить ніхто. Всіх інших – люблю, і вони мене люблять (посміхається – авт). Тому маю багато постійних клієнтів, серед яких, до речі, не лише чоловіки.
– Як ставляться чоловіки до жінки-таксиста?
– Сідають у машину і, побачивши мене, зразу ж здивовано: "О, жінка!" Потім починаються запитання "Чи не важко?", "Що вас примусило працювати в таксі?" тощо. Зазвичай я відповідаю, що займаюся тим, що люблю. Інколи буває, що й залицяються...
– Як ставляться до вашої професії рідні, знайомі?
– Знайомі – нормально. Колеги на роботі за потреби допомагають. Старший син також працює таксистом. Це спадкове, напевно (усміхається – авт). А ось чоловік – проти.
– Ревнує, мабуть?
– Звичайно! Та й хвилюється, особливо, коли працюю вночі.
– Професія таксиста вимагає точності. А як реагують пасажири, коли водій спізнюється?
– У моїй практиці таке було лише один раз. Але не з моєї вини. Вчасно приїхати я не змогла через "пробки" на дорогах. Жінка, яка замовляла таксі, зателефонувла до служби, почала кричати, що спізнюється на роботу. Та я ж не могла "прилетіти". Якось через поспіх ледь не потрапила в аварію, після чого сказала собі: "Досить! Більше такого не повториться".
– А чи є певні вимоги до одягу? Спідниця, підбори для вас не табу?
– Зовсім ні. Можна одягатися, як хочеш. Та я надаю перевагу штанам. Усе ж таки в нашій роботі головне – почувати себе зручно. А спідничка і підбори за кермом, погодьтеся, навряд чи сприятимуть цьому.
– Чи доводилося працювати на свята?
– Лише на 8 Березня. На Новий рік була вдома, і на Великдень, мабуть, також відпочиватиму. А ось у жіночий день після обіду вже вийшла на роботу. Хоча, чесно кажучи, не дуже хотілося. Та пасажири-чоловіки цього дня були особливо привітними – жоден не забув привітати зі святом.
– А коли найбільше викликів?
– Вранці та ввечері: привезти на роботу і забрати з роботи. Вночі найбільше возимо молодь з дискотек, барів тощо.
– А хто найчастіше користується послугами таксі?
– Молодь. А саме – студенти. Вранці беруть таксі, бо не встигають на пари, ввечері та вночі – повертаються з дискотек. Та хто більше – дівчата чи хлопці – сказати не можу. Мабуть, однаково.
– А чи траплялося, що доводилося надто довго возити пасажирів?
– Буває, звичайно, що потрібно їздити у села. Нещодавно, везла пасажирів у село, назад, потім ще по місту, і аж потім додому. Це звичайна річ. Часто "відвідую" Сокиряни, Кельменці...
– Тобто, ви можете з впевненістю сказати, що задоволені своєю роботою...
– Звичайно. Головне – по-людяному ставитися до своїх клієнтів. Маючи веселу вдачу, я люблю з ними пожартувати. Вони відповідають тим же. Слово за слово – зав’язується приємна розмова. А так набагато цікавіше працювати. То ж із впевненістю можу сказати, що найближчим часом змінювати професію не маю наміру.
