Незабаром у Києві відбудеться Всеукраїнський форум інтелігенції. Туди вирушить делегація від області, яку нещодавно обрали на Буковинському форумі. Про підсумки цього зібрання та очікування від Всеукраїнського ми розмовляємо з професором ЧНУ Олегом Панчуком.– Чому саме освіту обрали темою Буковинського форуму інтелігенції?
– При Чернівецькій ОДА існує рада з питань культури і духовності, я також є членом цієї ради. Нас зібрали з того приводу, що президент Ющенко видав указ про скликання Всеукраїнського форуму інтелігенції. Оскільки темою форуму, який скликав президент Ющенко, є гуманітарний розвиток особистості, то в кінцевому підсумку ми дійшли висновку, що основою гуманітарного розвитку є освіта.
– Що ви почули цікавого в чужих виступах?
– Виступав учитель фізики ліцею №1 Пауль Пшенічка. Він – заслужений вчитель України, бував за кордоном, дивився, які там справи, і описав ситуацію, яка зараз у школі. Сказав, що програми дуже перевантажені. Я це знаю: у мене онук в сьомому класі, і вся сім’я часом збирається, думає, шукає в Інтернеті і не може знайти відповідь на його домашнє завдання. Наводив пан Пшенічка й інший приклад. Минулого року на область прийшло дві лабораторії, повністю обладнані для проведення практичних занять із фізики. І одна така лабораторія коштує 340 тисяч гривень! А там застарілі прилади. Це просто якась комерційна структура просунула свій непотріб. І пан Пшенічка сказав: "Мені б дали три тисячі гривень, я купив би те, що потрібно".
Я виступав з доповіддю про своє бачення ситуації в університетах. Ми, звичайно, зараз у складному становищі. Існує порядок, згідно з яким число викладачів чітко пов’язано з числом студентів. Відраховано, наприклад, 10 студентів з університету, один викладач має піти. Наша кафедра навчає першокурсників природничих факультетів, і, звичайно, є дуже слабкі студенти. Є приклад, коли у нас студент природничого факультету не знав не лише формули води, але й таблички множення і виправдовувався тим, що у нього ж у школі було не "5", а "4" з математики... Такі студенти не повинні були б переходити на другий-третій курс. Але ми переводимо, і студенти розуміють, що всі наші вимоги – просто слова. Це потрібно змінити. Якщо ж нікого не відраховувати, то зрештою це деморалізує студентське середовище.
– Як можна подолати ці проблеми?
– Починати треба, звичайно, зі школи. Мені онук розповідає, що на уроках їх майже не опитують. Я питаю, як оцінки ставлять. А оцінки ставлять за результатами підсумкових контрольних робіт. Ось учитель сидить зі стопкою тих робіт і мусить ставити ті оцінки, які від нього просять батьки, чи якийсь начальник вимагає для свого сина відмінну оцінку... Якщо ж цю дитину, яка нічого не вчить, викликати до дошки, то перед всім класом вчитель вже не зможе поставити хорошу оцінку, це вже певною мірою його звільнює. Крім того, усне опитування має велике значення для розвитку дитини. Адже коли ти відповідаєш біля дошки, ти зв’язуєш слова в речення, логіку опановуєш. Натомість ми бачимо, що вже наші студенти не вміють говорити.
Часто не вина учнів, що вони такі є. Одна студентка-заочниця хімічного факультету щосуботи приїжджала з Путильського району складати іспит. Коли вона була десятий раз і не могла скласти матеріал навіть в об’ємі шкільної програми, я їй сказав: "Ви ж їдете так далеко, гроші, час витрачаєте. Сядьте вже раз і вивчіть той матеріал по мінімуму". "А мені дуже тяжко", – каже вона. "А яка у вас у школі була оцінка з хімії?", – запитую. "У нас хімії взагалі не читали"...
– Що необхідно змінити у вузах?
– Насамперед запровадити таку модель, що вуз повинен приймати певну кількість студентів і мати відповідне число викладачів незалежно від відрахувань. І нехай на перший курс прийняли 50 осіб, на другий переходить 45, на третій вже 40... Це нормальна ситуація. Ми контактуємо з нашими найближчими сусідами, які теж недавно із цієї системи вийшли. Поляки, чехи випускають менше 50% випускників від тієї кількості, що була прийнята (йдеться про природничі факультети). Але ці випускники можуть бути добрими інженерами і добрими вчителями. А що з того, що ми маємо масовий випуск студентів, значна частина яких є просто неуками. Ці люди небезпечні на тих чи інших посадах, можуть привести до якоїсь великої біди. Якби ж студент знав, що він мусить вчитися, то значною мірою відпало б хабарництво у вузах.
– Чого слід очікувати від Всеукраїнського форуму інтелігенції?
– Як це буде – не знаю, але боюся, що буде черговий захід із загальними словами, який нічого не змінить. Якщо дадуть слово всім, хто побажає, а кожен знайде на що поскаржитися: бібліотеки не поповнюються книгами, театр не дістає дотацій, музеї не можуть докупитися експонатів... Коли всі почнуть про все говорити – жодного рішення не буде прийнято. І це було би дуже сумно. Але мені хотілося б, щоби хоч наша делегація була послідовною і говорила наразі про освіту. Як буде змога – запропонувати міністру скликати конференцію освітян, де відверто обговорити кризу в організації освіти. Те, що зараз там відбувається, – пряма загроза інтелектуальному майбутньому нації та конкурентноздатності України.
