«Найважче, це бачити очі мами»: репортаж МБ з Чернівецької обласної дитячої онколікарні

Проходимо довгим похмурим коридором. Він майже порожній… Відчувається запах лікарні… Це дитяче онкогематологічне відділення обласної дитячої лікарні. Що ж там за зачиненими дверима палат?

Про це йдеться в публікації МБ.



Його маленьке личко дуже бліде

Попереду мене йде завідувач цього відділення Михайло Гнатюк. У руках несе три великих м’яких ведмеді.

– Нашим діткам буде приємно. Це волонтер Сергій Качмарський подарував,– каже завідувач.

На хвилинку зупиняюся і повертаю голову. Бачу маленького хлопчика, який сидить на м’якому кріслі та щось дивиться в планшеті. Одягнений він у спортивні шорти та футболку. Його маленьке обличчя дуже бліде…

– Це наш Тарасик, він тут вже два роки,– каже Михайло Гнатюк.

Тарасик сидить і лише посміхається. Трохи соромиться. Подивиться в очі – усміхнеться і відводить погляд. Так кілька разів.

– Скільки тобі років, Тарасику? – запитую у дитини.

– Мені сім років, – відповідає хлопчик.

– Ким ти мрієш стати?

– Я хочу стати дитячим лікарем, щоби рятувати життя таким діткам, як я.

Мої очі налилися слізьми… Погладила його по голові та йду далі за лікарем.

–У нашій роботі найважче бачити, як "згасають" дітки. Щодня ми боремося за їхнє життя, даруючи надію їхнім рідним і їм самим, – розповідає М. Гнатюк.

"Хочу їхати на тракторі, як мій тато"

Проходимо в палату, де лежить сивоокий з світлим волоссям хлопчик Іванко. Він грається двома машинками у себе на ліжку. Поруч сидить мама.

Втомлена жінка із темними кругами під очима. Іванко, побачивши великого ведмедя, одразу зрадів і почав плескати в долоньки..

– Це мені? – радісно запитує хлопчик.

–Так, тобі. Є добра традиція. Дітки, яким ми приносимо ведмедиків, вони потім стають здоровими, – каже Сергій Качмарський до Іванка.

Дитина сильно обійняла іграшку і почала пильно розглядати її. Я ж тим часом розглядаю палату. Чиста, охайна, є телевізор та тумбочки. Багато ліжок, проте зайняті лише два – Іванка та його мами.

– Іванку, а ким ти мрієш стати? – запитую.

– Як мій тато, хочу їхати на тракторі, – каже хлопчик.

Йдемо до ще однієї палати. Вона досить світла та простора. На ліжку лежить дорослий хлопчик. Перед ним на столику ноутбук. Дитина отримувала хіміотерапію, у нього немає волосся, брів та вій. Хлопчику теж подарували ведмедика, на його обличчі з’явилася ледь помітна усмішка.

–Дякую, – каже до лікаря.

– Будь ласка, рости здоровий,– каже Михайло Гнатюк.

До хлопчика підходить дитяча лікарка Оксана КУХТА та підбадьорює дитину.

–Все буде добре, – усміхнено каже жінка.

– У цьому відділенні я працюю вже 26 років. Коли прийшла сюди на роботу, спочатку боялася йти саме в це відділення, воно здавалося мені найважчим. Боляче бачити онкохворих діток, дивитися їм в очі та брати на себе відповідальність,допомагати їм. До кожної дитини ми звикаємо і разом з нею переживаємо біль Найважче бачити очі мами, коли вона дізнається, що її дитина хвора на онкологію, – каже лікарка.

Виходимо із відділення. На душі надзвичайно важко.

Проте коли дивлюся на лікарів, стає якось легше.

Як розповів Михайло Гнатюк, у відділенні є 60 ліжок.
–
У нас 15 ліжок – онкологічних, 20 – гематологічних, 25 – кардіоревматологічних. Зараз лікуються 22 дітей, а це дуже багато. Більшість діток з пухлинами. Пухлини нирок, м’яких тканин, кісток. Також зараз є четверо дітей з гострими лейкеміями. Вік різний – від одного року і чотирьох місяців до 14 років. Ми на 95 відсотків забезпечені медикаментами. Це не тільки хіміотерапія, а й різні препарати. Та все ж деяких хіміопрепаратів у нас не вистачає. У закупівлі препаратів допоміг благодійний фонд "Подаруй дитині життя". Також нам необхідні донори для дітей. Перед тим, як здати кров на донорство, необхідно пройти обстеження, а впродовж трьох днів дотримуватися дієти, – зауважує Михайло Гнатюк.



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram