Одна з найстаріших міських вулиць свою назву отримала від єврейської синагоги, яка з давніх-давен розташовувалася тут. Коли 1865 року Нижнє місто охопила страшна пожежа, вціліла лише кам’яна синагога, решта дерев’яних будиночків майже повністю згоріли.
"Залишилися написи і ліпнина"
У фонді Галицького намісництва зберігся цікавий документ про розподіл місць для моління у синагозі. Отримані кошти використовували для внутрішнього опорядження споруди.
У 1959 році культовий заклад закрили, а приміщення передали під фабрику. Зруйнували розкішні внутрішні інтер’єри, комплекс опинився в жалюгідному стані. Згодом будинок під № 31 відремонтували, але синагоги тут більше немає. Про її колишнє призначення нагадує вцілілий напис над входом.
Колись на вулиці Синагоги розташовувалися найгарніші будинки тодішніх Чернівців та найважливіші єврейські установи. Зараз в плачевному стані знаходяться деякі будівлі, на яких ще збереглася рідкісна ліпнина. Особливо вразив будинок № 53 – дуже цікавий, але з облізлим фасадом. Над входом до будівлі № 34 зберігся лише напис. На вулиці було кілька родинних синагог, які перебудували під житло.
У двоповерховому будинку під № 6 раніше була школа навчання на івриті "Сафа Іврія". У 1918 році тут знаходилася крайова шкільна спілка, при якій працювали підготовчі курси для вчителів та вихователів дитсадків. У будівлі № 18 було товариство допомоги незаможним "Дім суботи". Від давніх часів збереглися решітка вхідних дверей, зірка Давида та деякі літери від назви.
У будинку № 29 знаходився єврейський шпиталь, який спорудили 1791 року, а потім перебудували. Тут лікували і багатих, які платили, і бідних – за рахунок громади. Головний лікар обов’язково мав бути випускником австрійського університету, доктором медицини, хірургом, магістром акушерства. При шпиталі були будинок опіки для незаможних літніх євреїв, синагога, лазня. У 1930-х добудували новий корпус, кошти на який пожертвував співак Йозеф Шмідт. За радянських часів тут розташовувалася міська лікарня.
"Забили понад тисячу паль"
П’ятого лютого 1995 року мешканців вулиць Одеської й Синагоги (тоді Барбюса) налякали підземні поштовхи і незрозумілий гул. "Це почалося після обіду. Усе раптом почало повзти, ніби змія: земля під ногами, дерева. Викручувало стіни будинків, зносило дахи, на подвір’ї з’явилися великі тріщини, – пригадує Марія Вакарчук, яка проживає у будинку № 57-4. – Наш сад поповз в урвище. За ним простягалася вулиця Одеська , яка потопала в зелені. Вона взагалі зникла. Я дуже налякалася, почала плакати. Нам вимкнули електроенергію, газ. Людей почали переселяти в гуртожитки. Ми з чоловіком відмовилися, ночували в сараї. Мучилися так сім-вісім місяців, бо не хотіли залишати свою хату".
Жінка заводить на подвір’я, показує урвище, куди сповз її сад. "Бачите, туди поступово сунеться і паркан, який ми прив’язали дротами, – скаржиться. – Ось потріскала плитка і земля. Живемо – ніби на вулкані, спати спокійно не можемо. Якби тут забили три-чотири палі, то може, зупинили би зсув".
Колишній працівник фірми "Трансміст", який працював на зсуві з першого дня, розповів: "Викликали спеціалістів із БАМу, котрі знали всю технологію укріплення таких схилів, а ми їм допомагали. Тоді забили понад тисячу паль на 40-метрову глибину. Спеціально придбали бурильний агрегат за п’ять мільйонів доларів. На кожному будинку, що розташований поблизу зсуву, встановили маячки, які контролюють зсувні процеси. Якщо на них з’являються тріщини – існує небезпека".
Під час зсуву було зруйновано 800 метрів водогону, 680 –каналізації, приблизно 1800 – магістральних електрокабелів, міську лікарню № 2 на 190 ліжок, склади трикотажної фірми "Арніка", інші фірми та підприємства. Матеріальні збитки становили понад 1460 мільярдів купоно-карбованців. Загальна площа, охопленої зсувними процесами, сягнула восьми гектарів.
– Із 1999 по 2005 роки у Чернівцях діяла програма боротьби зі зсувом, – розповів начальник міського управління з надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Володимир Самолюк. – Вона мала фінансуватися насамперед з держбюджету і передбачала виконання робіт на 70 мільйонів гривень. На жаль, її виконали лише на п’ять відсотків. Згодом розробили нову програму на період з 2007 по 2014 роки, на яку запланували понад 80 мільйонів гривень, з яких 70 мільйонів повинна була виділити держава, решту – місцеві бюджети. Але уряд її не розглянув і грошей не виділив. Останніми роками програма боротьби зі зсувами взагалі не фінансується. А в місті є вісім небезпечних ділянок, які необхідно укріпити. На жаль, немає системного спостереження за розвитком зсувних підземних процесів. Тому ніхто не може сказати, що насправді відбувається в глибині. А маячки – це лише поверхневе спостереження.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
