Майор Української Галицької армії Андрій Кадайський та консул Української Народної Республіки Михайло Догомиля боролися за Соборність України, день якої ми відзначаємо 22 січня. Обидва буковинці поховані на кладовищі на вулиці Зеленій. Їхні могили зруйновані й нині залишаються без догляду.
– Десятки буковинців воювали за незалежність України в часи Директорії. У Галицькій армії було понад триста офіцерів із Буковини, – розповідає голова товариства "Український Народний Дім у Чернівцях" Володимир СТАРИК. – У Чернівцях поховані герої, які знали, що таке Українська соборна держава й боролися за неї. Вони віддали життя за велику справу. І сумно, що місто могили цих людей забуло, занедбало.
"Зі зламаним здоров’ям повернувся додому"
– У кварталі №31 кладовища на вулиці Зеленій поховано Андрія Кадайського (1836-1929), – розповідає Володимир Старик. – Проходячи повз цю стареньку могилу, ніхто й не здогадається, що тут похований герой. Що про нього відомо? Газета "Час" за 9 лютого 1929 року писала: "Андрій Кадайський, бувший капітан австрійської армії й майор Української Галицької Армії, помер дня шостого цього місяця по короткій тяжкій недузі в 53 році життя. Зійшов у могилу один із тих тихих українських патріотів, які готові життя віддати, коли цього жадає рідний край. Це можна було побачити при відвороті УГА під Окопами-Козачівкою. Він із самопожертвуванням беріг мосту через Збруч і рятував у той спосіб армію від заглади. Пізніше перебув він цілу Голгофу УГА на Україні, перебув також усі страхіття більшовицької окупації й зі зламаним здоров’ям вернув на Буковину. Тут його постигла передчасна смерть, якій він заглядав стільки разів без страху у вічі. Похорон тлінних останків дорогого покійника відбудуться сьогодні 8 цього місяця о годині 3-ій по полудні зі цвинтарної каплиці, на які запрошується всю українську громаду..."
– Ми маємо домогтися від мерії, щоби ця могила була збережена і приведена до ладу, – говорить Володимир Старик. – Це моє депутатське звернення! Вже не раз звертався до мерії з проханням вжити заходи, але мені відповіли, що ця справа важка. Ухвалення рішення відклали до 2010 року.
"Він був великим дипломатом"
– У кварталі №67 поховано іншого героя – консула Української Народної Республіки Михайла Догомилю (1875-1920). Могила в жахливому стані, – зауважує В. Старик. – Ми маємо хоча би виготовити таблицю, щоби люди знали, яку велику людину тут поховано.
На початку 1919 року уряд УНР опинився в Кам’янці. Сюди приїхала вся Буковинська рада, щоби взяти участь у трудовому конгресі. Пана Михайла призначили радником з українських питань Українського посольства в Бухаресті. У Чернівцях його називали консулом Української Народної Республіки. Його діяльність як дипломата оцінили дуже високо. Більшовики постійно хотіли зупинити його діяльність. А румунська влада більше року не дозволяла йому прибути з Бухареста до Чернівців. У Чернівцях він жив на вулиці О. Кобилянської, 34.
У газеті "Голос Буковини" за 19 грудня 1920 року писали: "На 7 грудня сього року упокоївся по тяжкій недузі в 45-ім році життя ревний український патріот д-р Михайло Догомиля. Покійний був судиєю на пенсії, а від двох літ уповноваженим для торговлі при місії УНР у Бухарешті. Він відігравав в суспільнім життю, особливо в українських кружках, визначну роль..."
Валерія Чорней
Буковинці, які творили соборність України
Чимало буковинців були учасниками державотворчих процесів у ЗУНР та УНР 1918-1919 років і посідали важливі політичні і державні посади.
Омелян Попович –
громадський діяч, педагог, депутат крайового сейму, голова Українського крайового комітету Української Національної Ради, віце-президент Української Національної Ради, голова шкільної комісії Української Національної Ради ЗУНР.
Микола Василько –
посол буковинського сейму й віденського парламенту, дипломатичний представник ЗУНР в Австрії, посол УНР у Швейцарії й Німеччині.
Агенор Артемович –
міністр освіти та віросповідання ЗУНР, голова вищої української законодавчої влади Української Національної Ради на Буковині.
Осип Безпалко – міністр праці ЗУНР, голова буковинської соціал-демократичної партії, член Української Національної Ради Буковини та ЗУНР.
Теодот Галіп – член дипломатичної місії в Римі, посол буковинського сейму, громадський і політичний діяч Буковини, лідер Української Радикальної партії на Буковині, член Української Національної Ради ЗУНР.
Микола Спінул – консул ЗУНР у Відні, член Українського Крайового Комітету Буковини.
Думка
"Соборність має бути в душі"
Володимир СТАРИК,
голова товариства "Український Народний Дім":
22 січня 1919 року в Києві ухвалено Універсал Соборності Директорії про злуку УНР та ЗУНР. І нині День соборності – свято, яке нагадує нам про цю важливу подію.
Соборність розглядають як єдність двох українських держав. Але це не зовсім так. Соборність існувала в душах людей до того, як утворилася єдина Українська держава. Як наші предки здобували соборність? Насамперед вони робили переворот у головах.
А тепер 22 січня всі згадують про соборність, але чимало людей не знають, про що йдеться. Чому? Бо мітинги мітингами, а в школах треба вивчати героїв з інших регіонів країни. Це би розвивало відчуття соборності. Ми маємо формуватися як спільнота".
