Телеведуча Лілія Ребрик і не мріяла стати актрисою

Колишню чернівчанку, випускницю школи №26 (тепер гімназія №3) Лілію Ребрик ми звикли бачити як ведучу прогнозу погоди на телеканалі СТБ. І раптом вона з’явилася в популярному шоу "Танцюють усі", друга частина якого невдовзі знову вийде на екрани. А тепер ще й стала ведучою популярної телепрограми "Неймовірні історії кохання". Як їй вдалося досягти успіхів?
"Мене вибрали,
бо я була щирою"
– Як ви стали ведучою телешоу "Танцюють всі"?
– Мені дуже хотілося робити щось такого плану. Впродовж десяти років я займалася художньою гімнастикою. Тому завжди мріяла про роль, пов’язану з балетом чи гімнастикою. І коли почула, що на СТБ стартує така програма, мені дуже захотілося стати її ведучою. Спробувала. Гадаю, мене вибрали тому, що була щирою. Я розуміла, що в цьому проекті можна виграти тільки завдяки цій рисі. Намагалася знайти спільну мову з учасниками. Навіть до Ялти поїхала з ними автобусом, задля того, щоб увійти в їхнє коло спілкування. Тільки щирість, відвертість допомогли мені виграти.
– Але серед учасників, мабуть, були ваші фаворити…
– Принципово ні за кого з них не голосувала. Вони всі мені були близькими! Після ефіру ми могли всі разом поплакати за тих, хто вибув. А потім думаєш: "Вилетів би хтось інший, то було би так само шкода". Усе було щиро, по-справжньому. Мабуть, це було видно, коли Тоня (Антоніна Руденко – одна із найсильніших учасниць проекту – ред.), дізнавшись, що покидає проект, нічого не могла говорити, просто обійняла мене і плакала, в мене вся сукня була у плямах від її косметики…
– З ким із журі ви найбільше потоваришували?
– Вони всі дуже різні. Олексій Литвинов завжди був дуже галантним. Він завів моду робити мені компліменти щоефіру. Мені аж незручно було, я думала: "Ну, не про мене ж програма!" Коли він телефонує у якихось справах, завжди каже: "Ви – найчарівніша ведуча!". Франциско Гомес – дитина. Малюка в такому віці я ще не зустрічала! Це людина, яка їсть кіндер-сюрпризи й тішиться тим, що всередині.
"У житті можна багато досягти
без "блатів"
– Яким було ваше дитинство?
– Дуже насиченим. У мене не було так, як у багатьох інших дітей: прийти зі школи, погуляти, зробити уроки й лягти спати. Дуже часто маму навіть сварили за те, що вона в мене начебто відбирає дитинство. А я вдячна батькам за це. Закінчила музичну школу по класу фортепіано, з п’яти років займалася художньою гімнастикою. У 13 років виконала норматив майстра спорту. Для мене це було великим досягненням! Помітила, що завдяки спорту в характері багато чого змінюється. Музичну школу закінчила на відмінно, школу – із золотою медаллю. Хтось подумає: "Боже, яка правильна!" Але це – моя життєва позиція. Якщо старанно працювати, у житті можна багато досягти без всіляких "блатів".
– Це правда, що ви хотіли стати медиком?
– Чесно кажучи, про театральний інститут я навіть не мріяла. Ніколи не бувала на виставах у Чернівецькому театрі. Актриса Валентина Зимня, яка була моїм викладачем в інституті, навіть дякувала мені, що я не була в театрі й не зіпсована штампами. А батьки хотіли, щоб я стала медиком. Я не заперечувала. Мені завжди подобалася хімія, я нормально реагувала на кров. Батько вже навіть придбав програми з медінституту, я посилено готувалася до вступу. Але якось почула по радіо, що Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого оголошує набір на підготовчі курси. Виникла дитяча думка, що мені все життя доведеться проходити у білому чепчику й халаті – мені, яка завжди любила гарно виглядати, щось фантазувати! І від цього стало так страшно! Я підійшла до батьків і сказала, що їду вступати в театральний. Батьки завжди цінували й поважали мою думку, тому погодилися. Пізніше зізналися, що не вірили, що я вступлю. Але, хоч на місце було 22 особи, у мене не було навіть сумніву в тому, що я можу не вступити! Зараз я, мабуть, більше сумніваюся.
– Які ваші улюблені ролі в театрі?
– Будь-яка роль, яку граю, є близькою. Бо ти її народжуєш, з нею ходиш, спиш, розмовляєш, працюєш, любиш. Дуже люблю одну з перших робіт – роль Соні у "Дяді Вані" Антона Чехова. Соня – некрасива й закохана без взаємності. Знаєте, коли я отримала цю роботу, відчула себе справжньою красунею! Бо всі в театрі казали: "Як! Ліля ж така вродлива – як вона буде грати Соню?" Але я вважаю, що людина може не бути красивою, але відчувати себе такою. У театрі в мене ролі драматичні, глибоко психологічні. У кіно здебільшого граю ексцентричних, яскравих особистостей.
Галина МАРКІВ

Довідка
Лілії Ребрик 27 років. Вона – майстер спорту з художньої гімнастики, закінчила музичну школу за класом фортепіано, володіє французькою, англійською, польською, румунською мовами. Випускниця акторського факультету Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, зіграла кілька ролей у Молодому академічному театрі, а також у кількох кінофільмах