Туберкульозна інфекція залишається однією з найбільш актуальних проблем сучасної медицини.

Нині, за даними ВООЗ, у світі налічують близько 60 млн. хворих на туберкульоз і при цьому їх кількість щорічно зростає на 10 млн. осіб, в яких вперше виявили туберкульозну інфекцію.

Зазвичай, туберкульозна інфекція насамперед уражає легені та внутрішні органи, шкірні покриви людини завдяки їх бар’єрним і захисним властивостям уражаються вторинно. Лише окремі клінічні форми туберкульозу шкіри представляють собою первинні осередки туберкульозної інфекції.

Значний вклад у вивчення особливостей епідеміології, патогенезу й клініки туберкульозу шкіри на території Чернівецької області у свій час вніс один із фундаторів дерматовенерології на Буковині – професор Касько Ювеналій Семенович, який завідував кафедрою дерматовенерології Чернівецького медичного інституту в 1956-1984 рр. Результатом його наукових досліджень стала розробка діагностично-лікувальних заходів щодо хворих на туберкульоз лімфатичних вузлів та шкірних покривів.

Водночас в останні роки медики всього світу відзначають зміну клінічних проявів багатьох захворювань, у тому числі й шкіри. Патоморфоз клінічного перебігу реєструють і відносно проявів туберкульозної інфекції на шкірі. Насамперед, змінюється сам збудник туберкульозу – мікобактерія Коха, яка стає мультирезистентною до антимікотичних антибактеріальних засобів, що значно утруднює лікування даної категорії пацієнтів.

На сучасному етапі відбувається також зміна структури захворюваності та частоти клінічних форм туберкульозу шкіри. Згідно поширеності на шкірі, глибини ураження та особливостей клінічних проявів нині розрізняють обмежені та поширені форми туберкульозу шкіри.

До обмежених форм туберкульозу шкіри відносять: первинний туберкульоз шкіри; туберкульозний вовчак; коліквативний туберкульоз шкіри; бородавчастий туберкульоз шкіри; виразковий туберкульоз шкіри.

Серед поширених форм туберкульозу шкіри розрізняють: папуло-некротичний туберкульоз шкіри; ущільнений туберкульоз шкіри; міліарний туберкульоз шкіри; ліхеноїдний туберкульоз шкіри.

Найбільш поширеними формами туберкульозу шкіри в минулому і позаминулому століттях були обмежені форми – туберкульозний вовчак та коліквативний туберкульоз шкіри, які уражають невеликі ділянки шкіри, проте внаслідок деструкції й виразкування елементів можуть призводити до руйнування шкіри, підшкірної клітковини і залягаючих під ними органів, що призводить до спотворення рис обличчя чи інших ділянок тіла.

Туберкульозний вовчак донедавна був найбільш поширеною формою туберкульозу шкіри. При цій формі найчастіше уражається шкіра обличчя, рідше – інші ділянки тіла, з утворенням жовто-червоних або червоно-коричневих округлих горбиків діаметром 2-5 мм із чіткими межами, які поступово збільшуються та зливаються у суцільні вогнища. Поверхня висипки гладенька, лущення відсутнє або воно незначне, іноді на поверхні утворюються розростання, що нагадують бородавки. Поступово висипка на шкірі розпадається з утворенням поверхневих виразок із м’якими краями або вирішується атрофією (потоншенням) шкіри. Перебіг хвороби тривалий із загостреннями в холодну пору року, можливий розвиток ускладнень: переродження в рак (люпус-карцинома), розвиток бешихи чи лімфостазу.

Коліквативний туберкульоз шкіри (скрофулодерма) виникає переважно в ділянці шиї, над- та підключичній ділянках з утворенням підшкірних вузлів, які спочатку щільні, неболючі та рухомі. Поступово вузли збільшуються у розмірах, з’єднуються із навколишніми тканинами, шкіра над ними стає синюшно-червоною. Вузли розпадаються з утворенням виразок неправильної форми з підритими краями та підшкірними ходами, характерними є "мостикоподібні" рубці.

Як засвідчують клінічні спостереження, в останні роки в Україні, у тому числі й в Чернівецькій області, найбільш часто виявляють дисеміновані форми туберкульозу шкіри, а саме: папуло-некротичний туберкульоз шкіри та індуративну (ущільнену) еритему Базена.

Папуло-некротичний туберкульоз шкіри виникає переважно в осіб молодого віку, висипка розташована симетрично на шкірі розгинальних поверхонь верхніх і нижнік кінцівок, зрідка – на тулубі. Елементи висипки у вигляді напівкулястих округлих щільних вузликів діаметром до 1 см, коричнево-червоного або синюш¬но-червоного кольору, неболючі, з гладенькою поверхнею, розташовані ізольовано. Поступово в центрі висипки розвивається некроз, утворюється кірочка чорного кольору, під якою – кратероподібна виразка, після її загоєння на шкірі залишаються рубчики однакового розміру (немов “штамповані”) із пігментованими краями.

Індуративна еритема Базена (або ущільнений туберкульоз шкіри) частіше виникає у жінок на задній поверхні гомілок у вигляді глибоких вузлів діаметром 2-5 см, тісту¬ватої або щільної консистенції. Шкіра над вузлами спочатку не змі¬нена, згодом стає червоно-синюшною. Вузли повільно розсмоктуються, залишаючи піг¬ментацію, або розпада¬ються з утворенням виразок.

З меншою частотою нині реєструють бородавчастий та міліарний туберкульоз шкіри.
Бородавчастий туберкульоз шкіри виникає переважно у ветеринарів, м’ясників та людей, що догляда¬ють за хворими на туберкульоз тваринами. На відкритих ділянках шкіри (найчастіше на руках) виникають дрібні, неболючі, бородавчасті горбики сіро-черво¬ного кольору з вузенькою запальною облямівкою, які згодом збільшуються і злива¬ються у вогнища із лущенням на поверхні. На відміну від звичайних бородавок, при натискуванні вогнищ в центральній їх частині з тріщин виділяються крапельки гною.

Дисемінований міліарний туберкульоз шкіри переважно локалізується в ділянці обличчя, хоча може мати й поширений характер. Висипка характеризується появою ізольованих вузликів напівкулястої форми жовто-червоного або червоно-коричневого забарвлення, має м’яку консистенцію, після її регресу залишаються дрібні рубчики.

Більш рідкісними формами туберкульозу шкіри нині є виразковий, ліхеноїдний та первинне ураження шкіри.
Виразковий туберкульоз шкіри виникає переважно у хворих на відкриті форми туберкульозу легень, кишківника чи нирок і локалізується навколо природних отворів – на межі шкіри та слизових оболонок. Характерними ознаками цієї форми є: болючість висипки, наявність поширених виразок із можливим руйнуванням хрящів та кісток обличчя. Через різко знижений імунітет туберкулінові проби у таких хворим можуть бути негативними.

При ліхеноїдному туберкульозі шкіри висипка з’являється переважно на передній та бокових поверхнях тулуба. На шкірі виникають множинні симетричні дрібні вузлики ко¬нусоподібної або плоскої форми, жовто-коричневі або чер¬воно-рожеві, часто з роговою лусочкою чи волоском у центрі. Висипка вирішується безслідно або залишає дрібні атрофічні рубчики, розташовані навколо вустя волосяних фолікулів.

Первинне туберкульозне ураження шкіри виникає переважно у немовлят та дітей ясельного віку при травмуванні шкіри та попаданні в ушкоджену шкіру інфікованого матеріалу (харкотиння, слина). У місці травми з’являється червоно-коричневий ущільнений вузлик, який перетворюється у поверхневу виразку без гострозапальних явищ навколо. Діаметр виразки 1,5-2 см, дно вкрите гнійним виділенням, краї м’які, підриті, рідше – ущільнені. Через тиждень з’являється регіонарний лімфаденіт, який схильний до розпаду.

Незважаючи на різноманітність клінічних проявів туберкульозу шкіри, є низка спільних ознак, які дають змогу запідозрити наявність туберкульозного ураження шкіри, а, отже, вчасно виявити й пролікувати дане захворювання. Такими спільними ознаками туберкульозу шкіри є: поява висипки на шкірі, яка практично хворого не турбує і не призводить до порушення загального стану організму; висипка жовто-червоного чи червоно-коричневого забарвлення без гострозапальних проявів навколо; у більшості випадків – висипка м’якої консистенції, часто розпадається з утворенням виразок, після загоювання яких залишаються рубчики; перебіг хвороби шкіри тривалий, влітку можливе самостійне вилікування, а в хо-лодні періоди року – загострення.

Отже, на сучасному етапі відзначається патоморфоз клінічних проявів та структури клінічних форм туберкульозу шкіри, що слід враховувати при обстеженні пацієнтів як лікарями-дерматовенерологами, так і лікарями інших спеціальностей, у тому числі – у практичній роботі лікарів загальної практики-сімейної медицини.

Денисенко Ольга, завідувач кафедри дерматовенерології БДМУ, професор