«Їхня амністія нам «до лампочки!»

У середу ввечері звістку про ухвалення закону Мірошниченка про амністію затриманим активістам за умови звільнення захоплених адміністративних будівель та припинення мітингів демонстрантам на Майдані оголосив Олег Тягнибок. Його "спіч" виглядав, наче виправдання перед товариством. Попри 17-градусний мороз під сценою зібралося кілька тисяч людей. Для порівняння: ввечері напередодні за більш сприятливих погодних умов на Майдані стояло лише кілька десятків активістів.

Мітингувальники спокійно реагують на прийняті парламентом рішення. Водночас про те, щоби розійтися з Майдану, ніхто навіть не думає. Мовляв, ви геть здуріли? Ми ж стоїмо до відставки злочинної влади!

"Якщо буде розгін, це повернеться владі стократним бумерангом"

Люди називають прийняття закону хоч і хорошим знаком, але точно не перемогою, бо Майдан має зовсім іншу мету.

– Нас то мало хвилює. Це чергова "мулька" влади, – каже Роман Галушняк зі Львова, який з двома активістами гріє руки біля багаття у бочці на вулиці Грушевського. – Нам потрібно, щоби людей випускали без жодних спеціальних законів. Вони взяли їх у заручники. Це ж те саме, що ми візьмемо кількох регіоналів, сховаємо, зв’яжемо у підвалі та скажемо: "Робіть те, що ми вам говоритимемо", а тоді їх відпустимо. Із терористами домовлятися не можна. То є бандити, які вигадують криваві закони. Нехай вони самі ті закони і виконують. Ми не слухатимемо закони бандитів. Вони нам "до лампочки".

Романа перебиває його товариш Сергій, який сушить над вогнищем вологі від льоду та снігу рукавиці.

– Тут люди стоять не від опозиції і не за опозицію, – каже. – І жодна з цих організацій не керується опозиціонерами. Який сенс із тими законами торгуватися, якщо їх прийняли незаконним способом? Вони зараз кажуть нам в очі: "Ви розійдіться, а ми вам скасуємо якісь закони". Ні! Нам найголовніше відігнати того президента геть і переобрати нормальну Верховну Раду.

Про спроби влади "зачистити" Майдан силоміць євромайданівці говорять без страху та паніки. Активісти впевнені, що такий розвиток подій дуже ймовірний. Але до штурму готові як ніколи.

– Що буде далі на вулиці Грушевського – важко сказати. Люди стоятимуть тут і до весни, і до літа, – каже Роман Ратушняк. – Якщо влада захоче розігнати нас силоміць та кулями, вони зроблять ще гірше для себе. Ми відповімо їм "бумерангом" у стократному розмірі. Януковича тоді справді чекатиме доля Чаушеску. Я не виключаю продовження силового втручання. Та якщо нас застрелять, на наші місця прийдуть інші люди – їх буде вдесятеро більше. Вони цим самим провокують на силове повалення тієї влади. Якщо вони відкрито стрілятимуть по людях, то їх відкрито також вбиватимуть.

– Може і буде партизанська війна, – каже львів’янин. – Ну були вже такі війни не один раз в Україні. Страшно, але ефективно.

"Якщо мені це судилося, то загину за Україну"

Не панікують на вулиці Грушевського й жінки. Якщо три-чотири дні тому на очах активісток Майдану ще можна було побачити сльози відчаю, то нині вони зберігають спокій, впевнено заявляючи про готовність до будь-яких подій.

– Сподіваюся, що Бог пошле нам допомогу позбутися цього президента, – каже Тетяна ПАРУЩАК із Полтави. – Я не вірю в міфи, що розвиток подій на вулиці Грушевського буде мирним. Влада не хоче зрозуміти цих людей. Вони знову хочуть переступити через народ і піти далі. Якщо ми цього разу знову "проковтнемо" це, то на нас чекатимуть страшенні репресії. Зупинятися не можна – треба тільки рухатися вперед. Єдине, що ми не маємо – це лідера, який би повів за собою людей. Звісно, лідером нині є сам народ. Але має бути хтось один, хто візьме на себе відповідальність за всіх нас.

– Навіть якщо мені судилося тут загинути, я цього не боюся. Бо це велика честь – померти за здобуття України, – каже жінка. – Нині народ сприймає ці всі події, як черговий етап руху вперед. Я думаю, що не можна в серце впускати розчарування. Коли на початку грудня я вперше приїхала на Майдан, свідомо розуміла, що ця боротьба з такою бандою не може бути легкою. Мені здається, що ми пройдемо ще не через один підступ і не через одну зраду. Але ми все одно переможемо.

– У житті я страшенно всього боюся – навіть жаб. Але найбільше я боюся бути рабом. І це мене змушує бути тут, – зазначає Тетяна Парущак. – А та молодь, яка народилася за незалежності, настільки мужня та віддана Україні, що в мене є переконання і впевненість, що Україна виживе і переможе.
Микола КОБИЛЮК