МИКОЛАЙЧУК Іван Васильович (1941-1987)
Народився 1941 року в Чернівецькій області, помер 1987 року в Києві
Актор, режисер, сценарист
Народився 15 червня 1941 року в селі Чортория Кіцманського району Чернівецької області в багатодітній селянській родині — четвертим із 13 дітей.
З 12 років грав у сільському самодіяльному театрі
Закінчив середню школу в с. Брусниця (її дерев'яне приміщення збереглося, а в новому приміщенні зараз діє музей І.Миколайчука)
1957 — закінчив Чернівецьке музичне училище.
1961 — закінчив театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О.Кобилянської.
1962 — одружився з акторкою того ж театру Марією Карп'юк
1963—1965 — навчання на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В.Івченка).
В кіно дебютував ще студентом — у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики "Двоє".
Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі "Сон" та Івана Палійчука у "Тінях забутих предків". Знімався в них одночасно, також навчаючись на 2-му курсі. "Тіні забутих предків" здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гіннеcа
У фільмі "Комісари" (1970) зіграв комісара Громова — людину з загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Картина стала помітним явищем в українському кіноматографі, вона довела, що Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.
З фільму "Білий птах з чорною ознакою" (1971) почалася нова сторінка у творчості Миколайчука — крім актора, він стає ще й сценаристом.
У фільмі Бориса Івченка "Пропала грамота" (1972) був не лише виконавцем колоритної ролі козака Василя, а й фактичним співрежисером. Працював над музичним оформленням фільму — картину супроводили пісні у виконанні тріо "Золоті ключі" (Ніна Матвієнко, дружина Марічка Миколайчук, Валентина Ковальська), у створенні якого І.Миколайчук відіграв не останню роль. В "Пропалій грамоті" він дав нове життя звучанню бандури — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента.
У 1970-х рр. почалися гоніння на діячів української культури. Вилучили з кіно, а потім заарештували Сергія Параджанова. Зі звинуваченням у націоналізмі зіткнувся й Миколайчук. Вперше це сталося ще 1968 року, під час зйомок фільму "Анничка". У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між "націоналізмом" і "патріотизмом". Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як "людину ворожої ідеології". Ще більш ускладнилася ситуація після фільму "Білий птах з чорною ознакою". Стрічку, що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, сприйняли як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Акторові не раз доводилося пояснювати свою позицію в різних інстанціях.
"Тіні забутих предків" на довший час фактично заборонили до показу. "Пропала грамота" вийшла на екрани лише наприкінці 1980-х рр. І.Миколайчука поступово майже відлучили від творчого процесу. Протягом 5 років за вказівками партійних бонз його прізвище викреслювали з більшості знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити актора у своїх фільмах.
Лише 1979 року, завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ Володимира Івашка, вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму "Вавилон ХХ" за романом Василя Земляка "Лебедина зграя"[3], в якому Миколайчук виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором. 1980 року картина здобула приз "За кращу режисуру" на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.
Наступний фільм, "Така пізня, така тепла осінь" (1981), режисером якого був Миколайчук і сцени з якого раз у раз перезнімалися з ідеологічних міркувань, уже не мав такого успіху, як "Вавілон ХХ".
1983 — Миколайчук створив сценарій картини "Небилиці про Івана", 1984-го готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, але постановку "Небилиць…" дозволили лише восени 1986 року. Проте через важку хворобу автор розпочати зйомки так і не зміг. Фільм зняв 1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко.
Помер Іван Васильович у Києві 3 серпня 1987 року. Похований на Байковому кладовищі
Лауреат Державної премії України імені Т.Г.Шевченка (1988, посмертно).
Фільмографія
34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, та 2 режисерські роботи.
1964 — "Сон" (Тарас Шевченко)
1964 — "Тіні забутих предків" (Іван Палійчук)
1965 — "Гадюка", актор
1966 — "Бур'ян", актор
1967 — "Дві смерті", актор
1967 — "Київські мелодії", актор
1968 — "Помилка Оноре де Бальзака", актор
1968 — "Анничка", актор
1968 — "Камінний хрест", актор
1968 — "Розвідники", актор
1968 — "Визволення" (кіноепопея), частина 1-"Вогняна дуга", (Савчук)
1969 — "Визволення" (кіноепопея), частина 2-"Прорив", (Савчук)
1970 — "Білий птах з чорною ознакою", сценарист, актор
1970 — "Комісари", актор
1971 — "Іду до тебе", актор
1971 — "Лада з країни Берендеїв", актор
1971 — "Захар Беркут", (Захар Беркут)
1972 — "Наперекір усьому", актор
1972 — "Пропала грамота" (Козак Василь)
1973 — "Повість про жінку", актор
1973 — "Коли людина посміхнулась", актор
1974 — "Марина", актор
1974 — "Мріяти і жити", сценарист
1975 — "Канал", актор
1976 — "Тривожний місяць вересень", актор
1977 — "Відлюдько", сценарист
1978 — "Море", актор
1978 — "Під сузір'ям Близнюків", сценарист
1979 — "Вавілон ХХ", актор, композитор, режисер, сценарист
1980 — "Лісова пісня. Мавка", актор
1981 — "Така пізня, така тепла осінь", актор, режисер, сценарист
1982 — "Повернення Баттерфляй", актор
1983 — "Легенда про княгиню Ольгу", актор
1983 — "Миргород та його мешканці", актор
1986 — "І в звуках пам'ять відгукнеться...", сценарист
1989 — "Небилиці про Івана", сценарист
Фільми про І.Миколайчука
"Іван Миколайчук. Тризна", документальний фільм, режисер Василь Вітер (1989)
"Іван Миколайчук. Книга життя"
Дружина - співачка, народна артистка України Марія Миколайчук
Двоє з родини Івана знімалися в кіно – Юрій зіграв у фільмі Миколи Мащенка “Дитина” радянського солдата, який рятує життя дівчинці, і мовчазного, сором’язливого Богдана у “Білому птахові”. Йому надходили пропозиції зніматися з Прибалтики, Молдавії, але він відмовився і залишився жити в Чорториї. Наймолодша в родині Іванка зіграла у фільмі Артура Войтецького “Тронка” Тоню, свою ровесницю.
У Чернівцях іменем Івана Миколайчука названо вулицю та кінотеатр, на Алеї зірок на Театральній площі встановлено зірки Івана та Марії Миколайчуків.
У Чорториї відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під музей-садибу
