Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Послуги | Досьє | Досьє - відомі люди Чернівців Афіша | Пропозиція тижня | Юрист-онлайн | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Козак-нардеп Гаврилюк на Буковині роздав городи сусідам

Народний депутат Михайло Гаврилюк ще до революції придбав квартиру для мами в кредит у Чернівцях, а сам перебрався до села. Нині козак винаймає квартиру в Києві у старенької жінки, а зі своєю другою дружиною він розлучився.

Про це йдеться у публікації "Газети по-українськи".

— Ярівка — село, забуте Богом і людьми. Туди автобус тільки три рази в день ходить, — каже таксист 40-річний Олександр на зупинці в райцентрі Хотин Чернівецької області. Розпитуємо, як доїхати до рідного села народного депутата 34-річного Михайла Гаврилюка. За 200 грн погоджується довезти туди й назад.

— Не дорога, а чорт знає що. Сюда ніхто не хоче їхати. Та й чого? До козака Гаврилюка. Його ж нема, він до Києва перебрався, — Олександр в'їжджає в чергову яму на розбитій дорозі. Застряємо в болоті. Від Хотина до Ярівки — 20 км, їдемо 40 хв. Село розташоване на кордоні з Молдовою. Живуть близько 1 тис. людей.

Зупиняємося біля обійстя 40-річної Марії Миколаївни.

— Ми Гаврилюка після виборів не бачили, — говорить швидко й нерозбірливо. — Як балотувався, то Оксана тут жила. Коли виграв вибори, її нагнав. Тепер хата пустує. Чула, нашу вулицю хочуть його іменем назвати. Не думала, що колись так Мішку уважати станемо, — регоче.

На подвір'ї Гаврилюків стоять дві хати. Праворуч — стара глиняна. Поряд недобудована цегляна з білими розписами. Накрита шифером, має дерев'яні вхідні двері, пластикові вікна.

Із сусідом 32-річним ­Іваном Гергіцею пролазимо через ­паркан.

— Після Майдану йому машину шутру (щебеню. — "ГПУ") та піску привезли, — спирається ногою на каміння. — Більше, певно, нічого не скористав, — сміється. — Отут хату собі розбудував. Як мине депутатство, вернитьсі. А як нє, то скажу, най мені ті двері віддасть.

Чоловік із села ходить глядіти Гаврилюкову господарку. У Мішки котьол, вода по батареях тече. Як нема морозу, то виключают, а як трохи притисне — включают, аби не полопала система, — поправляє зсунуту набік шапку-вушанку, тре спітнілого лоба.

— Мішка ніколи грошей не мав. Cам ремонт робив. Всьо вміє, господар сильний, — зазираємо в нові вікна.

— Перша жінка в Мішки — викладач музики. Синові десь 12 років. Вони у Снятині на Франківщині мешкають. До хлопця Михайло часто їздить, гроші дає, — зітхає. — Раніше на заробітках у Сибіру був, купив буса. З першою жінкою поїхали на роботу, але щось їм не пішло — розвелися. Мішка займався перевозками. Познайомився з другою жінкою — Оксаною. Вона від нього на 10 років старша. Має свою дочку, двох онуків. Родом із Кіровоградщини. Мішка до неї українською, а вона кацапською відповідала.

Гавкають собаки. Іван оглядається. Дорогою їде віз, запряжений конем. На ньому двоє чоловіків у бушлатах. Курять, махають.

— Знов делегація до депутата! — з воза кричить 54-річний Василь. — Я своєму внукові кажу: вчися на двойки — депутатом станеш.

Гергіца відвертається. Сміється в долоню.

— Трохи жили в Чернівцях — Мішка взяв квартиру в кредіт, — Іван вдає, наче не чув слів односельця. — Брав у доларах, коли ще був по 4. Виплатив почті 20 тисяч, як долар скочив до 8. Не знаю, як усе розрулилося, але квартира лишилася. Там його мама живе. Михайло перейшов у село, бо в місті роботи не було. Оксану привіз, тримали господарку. Любив крілики, мав кілька кліток таких веліканів, — розводить руки на півметра. — Гуси були, поросята. Оксана городська. Та як у село переїхала, до роботи взялася. Журнал виписували, аби знати, що коли садити. Мішку любила. Під час революції сильно переживала. Чув, що вони розсталися. Кажуть, Мішка третю на Майдані найшов.

Останній раз бачив його перед інавгурацією, чи як то в депутатів називається. Тепер приїжджатиме тільки на канікули. Людям городи пороздавав, щоб не пустували. Мені 70 соток перейшло. Другому сусідові трохи дав — той тішиться, бо поле якраз коло хати. Торік Михайло сам усе садив і овес сіяв, — оглядаємо зоране поле за обійстям.

— Я його по-дружески попросив: Міша, дивись, яка в нас дорога. Може, поміг би чимось? Колись був у Верховній Раді депутат із Круглика. То чоловік помер, а дорога сі лишила. Мішка казав, як війна кінчиться, займеться. Планував на весну. Але тепер, видко, війні ще не кінець.

Він їздив волонтером на Донбас. У Щасті в дугу попали. Трьом удалося втекти, а одного таки терористи злапали. Газети розтрубили, що Мішка в полоні, а він прорвався. Він у нас живучий — Майдан пережив, і війну переживе, і Верховну Раду, — сміється.

— Як Майдан зробився, я вийшов із хати — дивлюся: Мішка старий рюкзак витягнув, пакує тушонку, цибулю, капці. На дорогу в Київ 200 гривень позичив. На Майдані дрова рубав, оселедця відпустив. До того не носив. Звичаїв дотримувався. Коли його тато помер, жалобу носив — місяць не голився. Михайло ніколи не пив. Не раз у компанії щось святкуємо, його просимо. А він: нє. Може, здоров'я не мав.

Його перемогу на виборах люди по-різному сприйняли. Хтось завидував, хтось радів. Сусіднє село обурювалося: як то так — неграмотний і депутат? А я собі думаю: аби живий-здоровий був. Не таке вже то й добро. У Верховній Раді робити також треба, ще й думати на каждім кроці.

75-річна Марія Стратійчук, рідна тітка Михайла Гаврилюка, повертається від сусідів. Спирається на палицю, нею відганяє чужих гусей.

— Я сестра покійного Віталіка (батька Михайла Гаврилюка. — "ГПУ"), — відчиняє колодку на брамі, йдемо до старої низької хати. — Михайло ріс гостроумний. Лиш бідненько жили — тато слабував, мама тоже. Він ходив до школи-інтернату. Батьки не могли його куда вище дати. А він дуже умний, як і ті, хто з дипломами ходит, — із шухляди в столі витягає коробку з фотографіями. Надіває окуляри, перебирає знімки.

— Де кому що треба зробити — він перший. До мене прибіжит: матко (тітка Марія — хрещена мати Гаврилюка. — "ГПУ"), я вам шось поможу. Дасте ми поїсти, та й пару рублів, аби мав у школі щось собі купити. Бо діти купуют, а я не маю за що. Брала його до роботи.

Як то на Майдані ся трапило, я біля сусідки йшла. А вона: Марусю, твого Мішку вбили! Я стала голосити. Люди з хатів повибігали, зо мною плакали. У Чернівці задзвонила — в мене там діти живуть. Вони заспокоїли, що то неправда. Дуже його побили, голого розібрали, але живий, — плаче.

— Як приїздив, питала, як йому зараз. Казав: всьо добре. Дав наряд, щоб йому поле зворали. Та й назад. Пишаюся, що він депутат. Може, комусь поможе. Дороги треба зробити, люди маленьку пенсію мають, лікарства дорогі. Та ще зараз не зробить, бо ще бідненький. По телевізору показують: всі при параді, а він скромний — у воєннім. На квартирі в якоїсь Галини, бабки старенької, живе.

30 секунд тривав соціальний рекламний ролик за участю Михайла Гаврилюка. Зняли його торік до Дня незалежності. У відео з назвою "Україна. Загартована болем" Гаврилюк вишиває візерунки по тілу, проколюючи шкіру голками.

"Вища освіта для чого потрібна? Щоб грамотно вкрасти"

На початку грудня 2014 року в інтернеті з'явилася світлина, на якій Михайло Гаврилюк начебто заснув у парламенті під час обідньої перерви. Як виявилося, він перечитував Конституцію. Розібрали на цитати і спілкування козака з журналістами:

"Вища освіта для чого потрібна? Щоб грамотно вкра­сти, так щоб ніхто не догадався".

"Що то дасть по морді бити? От не помню, що то за депутат був, заяву написав, вийшов, його в мусорник кинули. На другий день приходєт, а він у кабінеті далі сидит. Сила ніц не даст. Треба зразу в тюрму".

"У нас садять за мішок картошки, а ті, що крадут мільйони, їх не мож посадити, бо вони непрекосновєнні. І не годен їх прикоснути. Треба знімати з них цю непрекосновєнность".

Вивчився на тракториста

Михайла Гаврилюка 26 жовтня 2014 року на позачергових виборах до Верховної Ради України обрали народним депутатом по мажоритарному округу №95 на Київщині від партії "Народний фронт". За нього проголосували понад 19% виборців.

До школи пішов у рідному селі Ярівка на Буковині. У четвертому класі через поганий зір його перевели до Карапчівського спеціалізованого інтернату. Там навчалася одна з його сестер. У старших класах повернувся до свого села. Вивчився на тракториста.

— Михайло був скромним і тихим, — розповідає Світлана Георгідзе, вихователька Михайла Гаврилюка. — У сім'ї їх росло п'ятеро — два хлопці й три дівчини. Батько працював у колгоспі, помер молодим. Мама була ланковою, згодом їздила торгувати на ринок у Чернівці. Міша змалечку їм допомагав — їжу готував, прав, замітав. У школі не був відмінником, в основному вчився на трійки. Отримав водійські права.
Рейтинг:
(голосів: 9)
23-02-2015, 19:04
Коментарів 0 Переглядів 4606

Новини партнерів:
Будемо їсти м’ясо з Польщі, бо наше дорожче
Ціна на українське м’ясо перевищила вже ціни у деяких країнах Європи
У Чернівцях група неповнолітніх дівчат обікрала магазин одягу (ВІДЕО)
Власники магазину просять допомогти ідентифікувати зловмисниць
Популярне Коментують
• Новини
Погода, Новости, загрузка...
Loading...
Вперше у Чернівцях "Showroom Giorgio Graesan & Friends Всесвіт декору" (на правах реклами)
"Showroom Giorgio Graesan & Friends Всесвіт декору", що відкриється у Чернівцях 29 жовтня, – перший у нашому місті і унікальний досить об’ємним комплексом послуг з оздоблення та дизайну приміщень
Готуємося до холодів: 7 помічників з утеплення у Чернівцях (на правах реклами)

Пропонуємо вашій увазі пропозиції 7 помічників з утеплення у Чернівцях
Нацпарки: міфи та реальність

З 80-х років розпочалася епоха створення національних природних парків, які за своєю сутністю та територіальною структурою кардинально відрізняються від заповідників
Гаражі vs Автосервіси: кому краще довірити своє авто (на правах реклами)

Чоловіки діляться на два типи: ті, хто ремонтують машини "на гаражах", та ті, хто надає перевагу автосервісам. Що із цього краще — важко сказати на перший погляд. Тож спробуємо розібратися і дати відповідь на вічне запитання: гаражі чи автосервіси?
Ресторани Чернівців запрошують на День міста! (на правах реклами)

У ці дні на кухнях міських і приміських ресторанів, барів, кафе усе вариться, смажиться, печеться, коптиться, шкварчить, кипить, настоюється – Чернівці готуються приймати гостей.