"Щодня після роботи я проходжу вулицею Ентузіастів. Стомлений, дивлячись під ноги – ніколи не звертав уваги на вивіски і заклади. Побачивши двері без будь-яких вивісок, я знав, що всередині. Покрутився довкола, закурив, докурив, і все-таки вирішив зайти. Відчиняю двері, опиняюсь в невеликій залі з темно-червоним світлом, дзеркальними стінами і стіною тютюнового смороду. Ліворуч – стійка адміністратора, далі вздовж стіни – чотири комп’ютери та кілька людей, які сидять на стільцях і дивляться в монітори. Даю гроші касиру, взамін отримую папірець зі спеціальним кодом, написаним олівцем на шматку паперу. Мене супроводжують до вільного апарату. 14 сторінок з іграми, обираю з голими жінками. Чую відголоски розмови: "Бл…, загрузив 500 баксів, і всьо…". Починаю гру. Горизонтальні і вертикальні лінії еротики і золотих монет. Не розуміючи систему гри, гружу все на якусь дивну комбінацію. За декілька секунд – у мене на рахунку 0. Поруч чоловіки захоплено клацають мишками і коментують. Дивний перший досвід", – написав днями на своїй сторінці у соцмережі чернівчанин, громадський активіст Артем ЖУК.

Ось уже сім років як в Україні заборонено гральний бізнес. Втім, він нікуди не зник. Рейди правоохоронців, як правило, мають короткостроковий ефект.

Навіть нещодавно, на початку травня, у Чернівцях на вулиці Московської Олімпіади патрульні поліцейські виявили гральний заклад. На службу 102 надійшов виклик від небайдужих громадян, які повідомили, що на вулиці працює гральний заклад. Тоді охоронці порядку й приїхали…

Пересвідчилася в процвітанні підпільних гральних закладів і кореспондент molbuk.ua на власному досвіді. Разом із фотографом ми навідалися до одного з таких клубів у центрі міста. Підвальне приміщення, вікна наглухо закрили жалюзі. На дверях пише "Інтернет". Заходжу туди, у ніс відразу вдаряє їдкий запах тютюнового диму. Довкола – напівтемрява, світло лише від екрана телевізора, з якого ллється легка музика, та з ввімкнених моніторів комп’ютерів. У залі сидять троє чоловіків віком 30-40 років. У руках одного – цигарка, він палить просто у залі. Хоча біля віконечка адміністратора великими літерами написано: "Паління заборонене". На моніторах у всіх трьох чоловіків – вертикальні лінії, вздовж яких яскравими кольорами світяться різні букви – латинські та "наші", кириличні. Що воно все означає, як у те грати – поняття не маю, але зрозуміло одне – це онлайн-ігри на "одноруких бандитах".

Звертаюся до одного з гравців, кажу, що мені потрібен Інтернет. "Та тут немає Інтернету, – відповідає чоловік. – Та як, на дверях же написано – Інтернет. – Це ж гральні автомати, ви що, ще не врубалися? – відповідає тихо чоловік. – Нічого собі! А я ще ніколи не грала! (тут я не збрехала). У мене є 50 гривень, може, би я спробувала, навчите? – Не треба вам того, ідіть собі краще, – по-доброму радить чоловік. – У мене так знайомий машину програв, – долучається до розмови наш фотограф. – Тому й кажу – не треба вам того, – каже чоловік. – А як ця гра називається? – "Книжки".

Бачу, як один із чоловіків виймає з кишені товсту пачку купюр. Приглянулася – майже всі купюри по двісті гривень. Розумію, що справді виглядаю смішною зі своїми 50-ма гривнями.

Підходжу до віконечка адміністратора. Доволі приємний чоловік, посміхається. Кажу, що мені потрібен Інтернет. Чоловік каже: "Якщо треба, можу ввімкнути вам" і йде до одного з комп’ютерів у закутку.
Тим часом наш фотограф витягує фотоапарат, мовляв, йому потрібно переслати фотографії через Інтернет. Запитує, чи можна зробити кілька фото.

– Ні, не можна, якщо власник дізнається, мені не поздоровиться, – заперечує чоловік. – Тут же всюди стоять відеокамери, все фіксують.

Фотограф усе ж таки робить кілька знімків, а я вдаю, що відправляю листа по електронній пошті. Тим часом запитую адміністратора, чи можна пограти. Він теж каже, що не треба мені це починати. "А що, 50 гривень – це мало? – Та не в тому справа, у нас стартова ставка якраз 50 гривень, але то як кому – хтось може виграти, хтось програти, не знати, на скільки часу вам цих грошей вистачить, – пояснює адміністратор.

Уже через п’ять хвилин сидіння у цьому приміщенні мені реально стає недобре від їдкого цигаркового диму. Виходжу звідти і запитую адміністратора, скільки маю заплатити. Він відповідає, що ніскільки і на прощання приязно посміхається.

Я йду геть, але перед очима стоїть та пачка з 200-гривневими купюр. Скільки добрих справ для наших військових в АТО чи хворих діток можна би було на ці гроші зробити…

До речі, ми направили запит до Головного управління Національної поліції в області щодо того, скільки правоохоронці зафіксували фактів виявлення підпільних гральних закладів в області протягом 2015-2016 років.

Думка

Ігор КУХАРЧУК, голова правління громадської організації "Центр громадської активності "Синергія":

– Моя особиста позиція як людини – я проти того, щоб у нас були на кожному кроці навіть легалізовані гральні заклади. Це аморально і розбещує, люди починають цим хворіти. Це може навіть стати психічним захворюванням. Та все ж, зрозуміло, що заборона гральних закладів не вирішила проблему цього бізнесу. Тому оптимальний варіант – гральний бізнес повинен працювати в офіційному полі, тобто бути узаконений, але максимально обмежений. Надати можливість грати тим людям, які без цього не можуть жити. Але ці заклади повинні розташовуватися в окремих, чітко визначених місцях. Не на кожному кроці, не в центрі міста, не біля освітніх закладів. І місцеві "лас-вегаси" в кожній області я би робити не став. Можливо, в якомусь одному-двох місцях в Україні нехай би були. Також варто покращити якість цих закладів – бо ви ж бачите, в яких приміщеннях вони знаходяться, у напівтемряві, у цигарковому димі, у підвалах. У Чернівцях таких закладів понад 40, не менше. Найбільше їх біля ринків або у старій частині міста, вони замасковані. Ті, хто туди ходять, прекрасно знають, де вони знаходяться.

Галина МАРКІВ
Фото Василя САЛИГИ