Не судилося.Він знав, що хвороба невблаганна, тому поспішав жити і творити. Казав, що йому потрібен хоча б рік, аби впорядкувати і видати краєзнавчо-історичний путівник Буковини як логічне продовження книги "Вулицями Чернівців", яка вийшла навесні і відразу ж стала бестселером.
Працюючи в "Молодому буковинці", під час горбачовської відлиги Ігор став одним з ініціаторів створення першого неформального об’єднання – культурно-просвітницької організації "Оберіг" і краєзнавчо-історичного додатку "Краянин". Але журналістика не дозволяла йому повністю зосередитися на тому, чого прагнув завжди – краєзнавстві. Тому Ігор Григорович перейшов працювати на історичний факультет ЧНУ. Саме тут захистив кандидатську, яка стосувалася топонімії Буковини. Був за крок від захисту докторської… Працював на філфаці, на кафедрі етнології, античної та середньовічної історії історичного факультету, на кафедрі релігієзнавства й теології філософсько-теологічного факультету. Разом з Олександром Масаном видав книгу про історію Чернівців, книгу поштівок, здійснив етнологічну й археологічну експедицію разом зі своїм другом Сергієм Пивоваровим. Щороку їздив у Вашківці, бо досліджував Маланку. Написав низку статей про Аннину гору. Глибоко вивчав Ігор Чеховський і духовну культуру Індії та Тунісу, де також побував. Редагував наукові факультетські вісники, дав науковий поштовх багатьом своїм вихованцям. І не забував про журналістику:
кожна його газетна публікація відразу ж ставала надбанням шкільних учителів історії. А ще був відомим у місті колекціонером та нумізматом. Знаходив Ігор Григорович і час для гостей Чернівців, для яких організовував і проводив екскурсії. З іноземцями вільно спілкувався англійською.
Та найбільшою його радістю був трирічний син Станіслав, з яким батько любив гуляти містом . І нікому не скаржився на свою недугу. Бо дуже любив життя. Нехай земля йому буде пухом!
