DataLife Engine > --- > «Наші дороги добрі тим, що за кермом не заснеш»

«Наші дороги добрі тим, що за кермом не заснеш»

Петро Миколайович за одинадцять років за кермом вантажівки об’їздив чи не всю Європу. Та бажання залишитися за кордоном у нього ніколи не виникало. "Повертаючись з рейсу, щоразу тішуся, побачивши напис "Чернівецька область". Де-де, а вдома – найкраще. Високий рівень життя ніколи не замінить душевного спілкування зі співвітчизниками", – каже Петро Миколайович.
– За кордоном, щоправда, їздити простіше й безпечніше, ніж у нас, – додав пан Петро. – А які там дороги... Пригадую, якось мене запитав німець: "Ну, і де кращі дороги, ви ж завойовники, га?". Я тоді чесно йому і відповів, що у нас. З такими ямами ніколи не заснеш за кермом, – посміхається Петро Миколайович. – А загалом за останні роки в Україні стало значно менше вщент розбитих доріг. Поганими дорогами зараз вирізняється хіба що захід країни, а також Суми та Умань. Особливо вражають дороги від Хмельницького до Вінниці – яма на ямі. А загалом такі дороги лише у нас і в Росії.
"Усі хочуть хабарів"
– А як різниться ставлення до водіїв закордонних та наших дорожніх інспекторів?
– Безпричинно зупинити дозволяють собі лише наші інспектори ДАІ. За бажання, таки причепляться до вантажу й вимагають хабара не менше десяти гривень. Особливо такий спосіб заробітку розповсюджений у Хмельницькому. А до чернівецької міліції претензій не маю.
У мене упереджене ставлення лише до наших правоохоронних органів, а не закордонних. Бо якщо тебе на дорозі не зупинять, то на митниці причепляться. Усі хочуть хабарів. Зупинили мене якось у Глухові, вимагали грошей. Принципово не дав. З’ясував усе з начальником митниці, пощастило, що він виявився чесною людиною.
А в Іспанії я навіть на ночівлю до поліції попросився. Не хотілося спати в машині, та й душ треба було прийняти. Не відмовили – дали окрему кімнату з чистими простирадлами, душовою, ще й нагодували. Абсолютно безкоштовно, я лише показав їм свої документи, представившись туристом. А коли звернешся там з проханням підказати дорогу до дорожніх служб, то не лише поінформують, але й за потреби будуть супроводжувати.
– Чи доводилося вам стикатися на дорозі з рекетом?
– Неодноразово. Це зараз стало спокійніше їздити, а раніше боялися не лише залишитися без вантажу, але й за своє життя. У Болгарії колись розрізали тенти та грабували просто на ходу. Зупинишся – вб’ють. Особливо небезпечним вважався населений пункт в Росії, за Брянськом – Білі Береги, а ще Чоп. Не одна машина, що везла жіночу біжутерію з Італії, тоді зникла.
На щастя, вантаж у мене жодного разу не забирали. Я намагався збивати ціну, вдавати із себе дурня. Одного разу заплатив 400 доларів. Мені натомість сказали пароль – "Лєший", аби більше не зупиняли по трасі, вони ж усі пов’язані. Колеги розповідали, що, окрім паролів, у рекетирів є своя знакова система: розірвану купюру на лобове скло тобі приклеять за данину або що. Зараз такого немає. Нещодавно довелося розмовляти з бандитами, вони кажуть, що ті часи давно минули. Тепер власність бандитів – заводи та фабрики, тож і виходить, що ми возимо вантажі вже для них. Вони самі намагаються розбиратися з неподобством на дорогах.
У дорозі може трапитися будь-що. Небезпека не лише від бандитів, але й від повій. Намагаюся триматися осторонь від повій, боюся навіть підвезти. Вони мають подвійні заробітки – не лише за свої послуги, але й промишляють грабежем. Підсиплять тобі до напою клофеліну, прокинешся, а грошей у машині вже немає. Були випадки, коли повії вводили крізь щілину в дверях машин трубку й через неї впускали до салону снодійне. Тож кому потрібна повія, зупиняються на стоянках, де є свої – вони не образять.
До мене якось у чужому місті, коли я вийшов випити пива, підійшла гарненька дівчина. Запитала, чи я далекобійник. Я тоді плюнув на руку і потер лоба: "У мене там щось написано?". Виявилося, що дівчина вже добре знала не лише мою машину, але й де вона стоїть. Вони ж заздалегідь все прораховують.
"У далекобійників усіх країн – братерство"
– Довелося потрапляти у безвихідні ситуації?
– Ні. На дорозі завжди тебе виручать свої. Поламаєшся десь посеред поля, і чекаєш, доки їхатиме фура. І на буксир візьмуть, і за потрібною запчастиною з’їздять. У нас братерство, і не має значення, з якої ти країни.
Бувало, що засинав за кермом. Втомився, не розумієш, чи тобі сниться міст попереду, чи то насправді він є. Оговтуєшся, а тебе ніби вдарило струмом, аж волосся стає дибки. Тому перед кожним рейсом далекобійники звертаються до Бога. На виїзді з Чернівців, на заправці у Магалі, є каплиця, ніколи її не минаю, заходжу запалити свічку. Нас проводжає і зустрічає Бог.
– Дружина не боїться відпускати вас у далекі рейси?
– Звикла вже. Крім того, є мобільний телефон, частенько дзвонить мені, щоби переконатися, що зі мною все гаразд. Я натомість завжди намагаюся привезти їй у подарунок вино, а дітям ласощі. Дружина любить посмакувати добрим вином. Зізнаюся, ніколи я їй так і не догодив. Вибирав за привабливістю пляшки, бо на винах не розуміюся.
– Чи є постійні місця, де зупиняються поїсти далекобійники?
– Їх дуже багато, практично в кожному місті. Єдине, що вирізняє ці заклади – дешева і смачна їжа. Нам шику не треба. Тож, коли я їду трасою і бачу біля якогось генделика дві-три фури, сміливо зупиняюся. Переконаний, що там готують дуже смачно і за невисоку плату.



Повернутися назад