«Хлопці сказали: “Тут нам гайки”: історія пораненого захисника з Буковини, який рятував побратимів

Фото molbuk.ua

Буковинець Андрій КУЗІК до війни понад 20 років працював у торгівлі. Був менеджером, супервайзером, торговим представником. У березні 2022 року залишив цивільне життя й добровольцем пішов на фронт.

Сьогодні він пересувається на протезі, працює, допомагає іншим військовим. Створив громадську організацію для підтримки ветеранів.

Про це ідеться у публікації "МБ", пише molbuk.ua


"Не думав, що "нива" може так швидко їхати"

Після військової підготовки Андрій у травні 2022 року опинився на передовій. Він потрапив до 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила – одного з бойових підрозділів, який виконував завдання на найгарячіших напрямках. Його призначили водієм. Перші пів року перевозив військових на бойові завдання. Доставляв провізію, боєприпаси, спорядження, а також обслуговував автомобілі.

"Про мене жартували: не дай поїсти, не дай поспати – дай тільки кермо потримати. Я завжди повертався. Жодного разу не підвів ні хлопців, ні себе", – каже Андрій.

Робота водія на війні була надзвичайно небезпечною. Техніка постійно виходила з ладу або знищувалася. Маршрути часто проходили під обстрілами.

Одного разу через помилково передані координати його побратими ледь не заїхали на позиції російських військових.

"Їхав побратим "нивою" без фар. Підібрався майже впритул і побачив – це не наші. Росіяни його не розстріляли, просто махнули автоматом, щоб їхав назад. Каже, не думав, що "нива" так швидко може їхати заднім ходом", – згадує Андрій.

"Вони знали, куди б’ють"

У 2023 році захисник уже працював із розвідкою. Йому довіряли складні виїзди, адже він добре знав місцевість і дороги.
Одне із завдань було пов’язане з розвідкою території поблизу Соледара. Разом із двома побратимами він мав перевірити, чи є там ворожа техніка.

"Ми їхали моїм УАЗом. Та коли звернули, зрозуміли, що нам дали помилкові координати: це не та дорога. Там ходила лише важка техніка. Ми потрапили під обстріл. Хлопці сказали: "Все, тут нам гайки". Та я їх вивіз. Ми виконали завдання і повернулися", – згадує ветеран.

Після Соледара Андрій продовжив службу. Йому доводилося працювати поблизу Торецька та Бахмута.

У квітні 2023 року його підрозділ отримав наказ про переведення до Бахмута. На Великдень, 16 квітня, військові вже були в місті.
"Щойно ми заїхали в Бахмут, по нас одразу почали працювати. Хлопці зустріли нас і провели безпечною дорогою. Техніку сховали, щоб її не втратити, далі пересувалися пішки", – згадує Андрій.

Через кілька днів після прибуття він отримав завдання у Часовому Яру від розвідки. Після повернення військові перебували в укритті, коли по їхньому підвалу влучив ворожий снаряд. Їх здали місцеві, що мешкали в будинку над ними.

"Я спочатку не зрозумів, що сталося. Встав – і збагнув, що вже без кінцівки. Все горіло на мені, був весь у пороху й багнюці", – розповідає він.

У момент вибуху Андрій залишався у свідомості. Через сильне задимлення побратими спочатку не могли його знайти, але почули голос і допомогли вибратися.

"Це був дуже потужний прихід. Снаряд великий, пряме влучання в укриття. Вони знали, куди б’ють", – каже ветеран.

Читайте також: "Я не співав їхнього гімну, за це мене били": історія захисника з Буковини, який пережив полон

Після відновлення працює водієм таксі

На захисника чекало тривале відновлення. Через втрату лівої і складні травми правої ноги дев’ять місяців пересувався на кріслі колісному.

"Я дуже хотів швидше стати на милиці, але лікарі сказали, що це буде тривалий процес. Навантаження на ногу дозволили лише в грудні. Тоді мене запротезували, і я зміг повернутися додому", – говорить він.

Сьогодні Андрій ходить на протезі. Після повернення він спробував знову працювати у сфері торгівлі. Однак зрозумів, що через особливості роботи це складно.

"Торговий представник – це рух. Треба за день відвідати близько 25 точок: зайти, вийти, піднятися сходами. Я три місяці спробував працювати, але зрозумів, що фізично дуже важко", – каже він.

Тому зараз Андрій працює водієм таксі.

"У таксі мені легше. Якщо нога втомилася чи болить, я можу сісти, перепочити, поїхати додому. Авто має автоматичну коробку передач, тому це дозволяє працювати", – пояснює ветеран.

Він зазначає, що багато військових після важких поранень намагається повернутися до роботи, адже хоче жити повноцінно.
"Після війни ветеранам потрібно не лише відновити здоров’я, а й просто жити. Пенсії недостатньо, якщо хочеш подорожувати, допомагати родині, мати нормальне життя. Треба працювати, рухатися, підтримувати себе", – говорить Андрій.


Водночас він наголошує, що життя з протезом має свої труднощі.

"Влітку дуже важко: спека, протез натирає, з’являються подразнення. Та треба займатися собою. Не можна просто сидіти на одному місці, бо починає боліти спина, тіло звикає неправильно навантажуватися", – додає він.

Після власного досвіду лікування, відновлення та адаптації до цивільного життя Андрій вирішив допомагати іншим військовим. Він створив громадську організацію "Ветерани разом" у Кельменецькій громаді, яка вже об’єднала близько 30 ветеранів і допомагає іншим військовим.


Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram