«Театр живе в кожному з нас»: інтерв’ю з актором Чернівецького драмтеатру Андрієм Циганком

Його великий акторський шлях розпочався з ролі Гриця, а після тривалої паузи в Чернівецькому драмтеатрі він повернувся на сцену в образі герцога Орсіно. Чверть століття творив мистецтво в театрі "Голос" і виховав нове покоління артистів у студії "Ґердан".

Андрій ЦИГАНОК – у професії майже сорок років. Він свідомо відмовлявся від пропозицій інших режисерів, обираючи Чернівці. Актор переконаний: театр живе в кожному з нас.

В інтерв’ю "МБ" до Всесвітнього дня театру він розповів, чому не обрав музичну кар’єру, відмовлявся від ролей у кіно, як ішов із театру і повертався до нього, а також пригадав курйозні випадки зі сцени.



Ми зустрілися з Андрієм Михайловичем у звичному для нього місці – театрі.

Уперше він переступив його поріг у 1981 році. Згадуючи ті емоції, каже:

"Перше, що мене вразило, – зала. Я й досі вважаю: у такому театрі не може бути поганого мистецького прояву. Ти лишень заходиш – і вже хочеш іти до сцени. Нас провели через службовий вхід, вивели на сцену, відкрили пожежну завісу. Коли я побачив зал, у мене всередині все затріпотіло. Я відчув ту казку, якої ми прагнемо з дитинства. Театр – це те, що живе в кожному з нас".

Планував вступати до консерваторії

Андрій Циганок родом із Дніпропетровщини. З дитинства мріяв навчитися грати на піаніно.

"Мама сказала: "Ні, піаніно – дорога річ, обирай щось простіше. Підеш на акордеон". А тоді якраз набирали клас скрипки. Молода викладачка послухала мене під дверима і запитала: "А не хочете віддати хлопчика на скрипку?" Мама питає: "Хочеш?". Я відповів: "На піаніно не пускаєш – тоді мені все одно, хоч на барабани".

Так юний Андрій потрапив на клас скрипки. Згодом викладачка вийшла заміж і переїхала. Дисципліну нікому було викладати. Хоч через кілька місяців нового викладача і знайшли, але піаніно хлопцю все ж купили.

"Я повернувся до скрипки, а на піаніно вчився сам. Розумів, що бази бракує, тож піаністом не стану. Але все життя займаюся музикою – і вокальною, і інструментальною. На любительському рівні, звичайно, але все ж таки", – каже актор.



Після школи Андрій планував вступати до Київської консерваторії на вокал. Та випадково опинився в театральному інституті імені Карпенка-Карого.

"Подруга йшла дізнатися результати конкурсу і попросила піти з нею. Я стояв у коридорі, і до мене підійшли з анкетами – саме тривав вступ. Почитав вимоги й зрозумів, що можу все це зробити. Я не хвилювався, бо й не збирався вступати. Це була гра. Можливо, з неї і почався мій театр", – пригадує він.

Тоді Андрію Циганку сподобалася ідея стати артистом музично-драматичного театру. І, зрештою, він ним став.

Після навчання отримав кілька запрошень у різні театри, серед яких був і чернівецький.

"Коли театр приїхав на гастролі до Києва, я вирішив познайомитися. Перші вистави мене вразили. Я підписав запрошення і так опинився в Чернівцях", – каже актор.

"Я прощався з театром"

Після інституту Андрій Циганок пропрацював у театрі лише кілька місяців – далі була служба в армії. Повернувшись, рік грав лише в масових сценах.

"У якийсь момент подумав: можливо, я помилився з професією. Коли почали ставити "У неділю рано зілля копала", на роль Гриця було троє претендентів. І раптом режисер каже: "Репетируватиме Циганок".

Закінчується репетиція, а пан Пивоваров, режисер, був дуже делікатною людиною. Він жодним словом ніколи не образив, але, по очах бачу, – не туди. Наближається час прем'єри, і думаю: "Ну, все, відіграю і звільняюся з театру".

Перший показ був закритим – для колег і журналістів.

"Я подумав: "Андрію, роби, що хочеш". Пам'ятаю, що літав по сцені, і в мене не було бажання на когось справити враження. Не боявся – я прощався з театром. Відпустив себе. Після вистави встає головний художник і каже: "Вітаю театр з появою нового талановитого актора". Тоді я зрозумів: щось змінилося. Відтоді майже в кожній виставі мав провідні ролі".

"Ще раз знайшов тут дім"

У 1990 році Андрій Циганок зробив перерву у роботі в драмтеатрі Кобилянської на понад чверть століття.

"З театру пішов тодішній художній керівник та головний режисер Петро Колісник. І я подумав, що іншого театру не хочу. Були спроби поїхати в різні театри, і мене там приймали. Та крапку поставив Колісник, який запропонував створити свій театр. Я навіть не роздумував, бо люблю експерименти. Насправді моє життя – це все експерименти. І цей мені сподобався", – каже актор.

Спершу з’явився приватний театр "Голос". Але оскільки не було приміщення та фінансування, команда створила ще один фольклорний театр-студію "Ґердан" при управлінні освіти.

"Тоді управління пішло назустріч, питання розв’язали швидко. Нам запропонували приміщення. Театр "Голос" проіснував 25 років. Ми виховали ціле покоління хороших артистів в "Ґердані", чим пишаємось до сьогодні", – згадує Андрій Михайлович.

Але згодом театр "Голос" припинив діяльність.

"Довелося думати, де працювати далі. У Чернівцях є філармонія і театр. І, як розумієте, театр мені ближчий. Є така відома фраза "Ніколи не кажи ніколи". Тобто, коли йшов вперше, я повернувся і ще раз знайшов тут дім, в якому живе казка", – розповідає він.

"Зарплата молодих акторів ледь не мінімальна"

Цікавим фактом з біографії актора є й те, що він має звання заслуженого працівника освіти України. Про те, як його отримав, розповідає:

"Викладацькою діяльністю почав займатися ще до створення "Ґердану", бо працювати десь треба було, коли пішов з театру. Тоді відкрився перший ліцей, молодий завуч якого стажувався в Америці. Він знав, що там у багатьох навчальних закладах викладають театральне мистецтво, хотів і таку саму історію. Мені запропонували роботу. Тому в "Ґердані" працювати вже було легше. Моя діяльність на посаді і директора, і викладача була успішною".

А от на запитання, чи мають в сучасному світі значення звання, артист відповідає:

"Однозначно, ні. За людину повинні говорити не папірці, не дипломи і не ордени, а те що, вона робить".

Проте, за словами Андрія Циганка, єдине, за що справді варто триматися - це доплата до базової ставки.

"Молоді актори заслуговують на гідну оплату, а живуть на такі копійки... Мені навіть соромно це казати, але зарплата ледь не мінімальна", – зазначає він.

"Це не моя ідея, не мій гріх"

"За радянських часів нас вчили вірити не в Бога, а в партію", – каже Андрій Михайлович.

Він пригадує: тоді було багато фальшивої драматургії. Здебільшого це постановки "згори".

"Я сам брав участь у таких. Багато разів об'їздив область з виставами проти бандерівців, проти Бога. Та це не моя ідея, не мій гріх.
Зараз можна говорити про все, що хочеш. Тобто, ми нарешті оцінили поняття свободи. І тепер це справа смаку, інтелекту".

А от на запитання, чи подобається йому теперішній репертуар театру, відповідає: "Він різний. Принаймні той, у якому я беру участь, мені подобається. А щодо драматургії, в мене немає жодних претензій.

Знаю приклади театрів, які з геніальними виставами не мали успіху. З різних причин. Тому театри мають бути різні, і любити або не любити - це справа смаку. Вважаю, що театр потребує талановитого глядача так само, як і талановитого актора. Не можуть всі любити театр, розумієте? Як не можуть всі любити автівки, футбол чи балет".



Однією з перших робіт Андрія Циганка після повернення до драмтеатру Кобилянської у 2018 році стала вистава "Зірка без імені". Нещодавно улюблену глядачами постановку зняли з репертуару. Актор зізнається: для нього це також стало несподіванкою.

"Я просто обожнюю цю п'єсу. У нас в театрі "Голос" також вона була. До речі, я там теж грав Гріга. Вистава вже мала паузу в показі, це було пов’язано з тим, що Олексій Надкерничний, один з головних виконавців, пішов на фронт. Потім її повернули. Хоч, мабуть, за цією роллю я буду тужити, бо дуже її люблю", – каже він.

"Більшість акторів марить кіно"

На стандартне запитання про улюблену роль актор усміхається та, не вагаючись, відповідає:

"Раніше, коли ставили такі запитання, я хитрував. Казав, що моя улюблена роль або та, що ще не зіграна, або в якій я сьогодні виходжу на сцену. Але нещодавно перечитував п'єсу "Санта Крус" Макса Фріша. Така вистава була колись в театрі "Голос". І зрозумів, що Пелегрин – моя улюблена роль. І все, що я говорю про театр, стосується цього персонажа і цієї п'єси. Мені здається, що це взагалі своєрідний підручник життя. Це та роль, над якою можна працювати і працювати. За неї я дякую долі".

А от на те, чи пропонували ролі в кіно, каже: "Досі пропонують".

Андрій Михайлович розповідає, що мав колись досвід зйомок, проте фільм не завершили через брак фінансування. Він зізнається, що, попри чудову команду, сам процес не сподобався:

"Я не можу це порівняти з театром. Театр – це життя. Ти виходиш на сцену і проживаєш нове кожен раз, граючи ту саму роль.
А от зйомки фільму – пройди три кроки, поверни голову, зафіксуй, тебе камера зняла – не для мене. Були випадки, коли десь бачили у Ютубі уривки з моїх виступів, телефонували зі словами: "Проб не треба, ми вас затверджуємо". А я відмовлявся. Пам'ятаю паузу у відповідь. Більшість акторів марить кіно", – пояснює він.

"Вибач, зараз штани переодягну"

На прохання пригадати найбільш курйозні ситуації, що траплялися з ним на сцені, не вагаючись, Андрій Циганок видає кілька: "Якось у виставі мене мали застрелити, але пістолет не спрацював. Раз, другий… А я стою живий. Довелося "вмирати" від інфаркту. Тоді це був жах, а зараз смішно".

Ще один випадок стався перед драматичною сценою: "У мене розірвалися штани. Я розумів: якщо глядач це побачить, то сцена самогубства стане комедією. Тому просто втік за куліси переодягнутися. Якби був чемпіонат зі швидкісного переодягання, я б виграв! Партнерка залишилася на сцені сама, а мій герой, який має от-от померти, раптом кудись зник. Але ж я не міг сказати партнерці: "Вибач, зараз штани переодягну".

Проте найбільш курйозні ситуації трапилися в одній з перших постановок актора "В неділю рано зілля копала".

"Наша друга зустріч з Тетянкою, я вибігаю: "Тетянко, Тетянко, де ти?" І вона вибігає навпроти. А там у декорації був довгий та високий пандус. І в кінці – місток, центральна частина якого на тросах опустилась. За задумом, Тетянка заходила на той місток, він опускався, і вона ніби тонула в річці. Ось вона вибігає: "Грицю, я тут". А місток не закріпили, і моя Тетяна падає в прірву. Але вона встигла вчепитися пальцями за платформу, добре, що не поранилася".

Нині ж Андрій Циганок готується до прем'єри вистави "Солодка Даруся". Там ми побачимо його у ролі Дідушенка.



Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram