Про "помилкові" підручники
"На скільки більше сторінок за тиждень набирав другий оператор, ніж перший, якщо щотижня кожний з них набирав однакову кількість сторінок?" Це не тест для пацієнтів психлікарні. Це запитання з умови задачі №212 підручника з математики за 4 клас (2004 рік видання). Уявляєте, що відбувається з мозком 9-річної дитини при намаганні вирішити цю задачу?
Я не займалася пошуком помилок у підручниках, хоч це зараз модно. Просто час від часу допомагаю дитині з уроками і натрапляю то на неправильну цифру, то на дивне слово.
Що з усім цим робити? Пригадую, ще коли я вчилася, вчителька часом казала: "Візьміть, діти, ручки і в такій-то задачі виправте таку-то цифру". Це під силу навіть шкільному бібліотекарю (якби міносвіти вивісило список найсуттєвіших помилок на своєму сайті).
Але думаю, найбільша проблема наших підручників – не в помилках, а у способі викладу матеріалу. Саме він робить навчання страшенно нудним.
Скажімо, у підручнику з рідної мови маємо параграф 13 "Закінчення іменників у родовому відмінку однини". У параграфі довге правило на вісім рядків, суть якого зводиться до фрази "шукай ці закінчення у словнику". Тобто автори вирішили, що четвертокласникам зарано вникати в логіку закінчень і порадили їм тягати за собою словник. То навіщо взагалі цей параграф?
І переробляти підручники мають не лише академіки-кандидати-педагоги, а й психологи, художники і просто творчі люди. А як зробити навчання цікавим і продуктивним, відомо давно. Скажімо, моя вчителька російської мови ще в радянський час на уроках підручником майже не користувалася. Замість нього ми вели конспекти – кольоровими фломастерами в окремому зошиті записували нудні правила за допомогою схем і табличок з усміхненими "мордашками", стрілочками. І знали російську краще за однолітків.
Або оксфордські підручники з англійської, якими нині користуються в багатьох українських школах. Суцільних "цеглин" тексту там не знайдете – лише комікси, малюнки, віршики, схеми, інфографіка.
Тож якщо все ж буде вирішено перевидати "помилкові" підручники, може варто не лише внести косметичні правки, а й зробити капітальний ремонт цих видань.
Я не займалася пошуком помилок у підручниках, хоч це зараз модно. Просто час від часу допомагаю дитині з уроками і натрапляю то на неправильну цифру, то на дивне слово.
Що з усім цим робити? Пригадую, ще коли я вчилася, вчителька часом казала: "Візьміть, діти, ручки і в такій-то задачі виправте таку-то цифру". Це під силу навіть шкільному бібліотекарю (якби міносвіти вивісило список найсуттєвіших помилок на своєму сайті).
Але думаю, найбільша проблема наших підручників – не в помилках, а у способі викладу матеріалу. Саме він робить навчання страшенно нудним.
Скажімо, у підручнику з рідної мови маємо параграф 13 "Закінчення іменників у родовому відмінку однини". У параграфі довге правило на вісім рядків, суть якого зводиться до фрази "шукай ці закінчення у словнику". Тобто автори вирішили, що четвертокласникам зарано вникати в логіку закінчень і порадили їм тягати за собою словник. То навіщо взагалі цей параграф?
І переробляти підручники мають не лише академіки-кандидати-педагоги, а й психологи, художники і просто творчі люди. А як зробити навчання цікавим і продуктивним, відомо давно. Скажімо, моя вчителька російської мови ще в радянський час на уроках підручником майже не користувалася. Замість нього ми вели конспекти – кольоровими фломастерами в окремому зошиті записували нудні правила за допомогою схем і табличок з усміхненими "мордашками", стрілочками. І знали російську краще за однолітків.
Або оксфордські підручники з англійської, якими нині користуються в багатьох українських школах. Суцільних "цеглин" тексту там не знайдете – лише комікси, малюнки, віршики, схеми, інфографіка.
Тож якщо все ж буде вирішено перевидати "помилкові" підручники, може варто не лише внести косметичні правки, а й зробити капітальний ремонт цих видань.
Повернутися назад