Доні сподобались лаври Цезаря. Блог Ярослава Волощука

Колись у Давньому Римі був визначний полководець, що здобув величезну кількість перемог для поширення Римської республіки. Але останні роки життя він захворів на манію величі та вирішив проголосити себе імператором, за що і був убитий незадоволеними сенаторами.

Не маю намірів проводити аналогії з нашими днями, але багато у чому події мають щось спільне. Наш персонаж Доні чомусь вважає себе найкрутішим миротворцем у світі і дуже прагне отримати Нобелівську премію миру. Та усі його ідеалізовані уявлення та пацифічні заклики наштовхнулися на грубу реальність. Здається, в його свідомості відбувається поступова трансформація, що іноді миру можна досягти лише за умови, коли добре надереш пику таким поганим хлопцям, які цього миру ніколи не прагнули.

{reklama}

Останній тиждень увесь світ із завмиранням спостерігав за динамікою розвитку військових дій між Ізраїлем та Іраном. Історія конфлікту давня. Фанатичний режим аятол в ісламській республіці конституційно затвердив ліквідацію держави Ізраїль. Хоча ці дві держави не мають між собою спільного кордону, але десятиліття розвитку ракетної програми в Ірані та - найголовніше стрімке просування у збагаченні урану та близькість до створення ядерної зброї фактично наблизили втілення цих іранських погроз. Зрозуміло, що Ізраїль мав реагувати. Територія останнього не надто велика і декілька ядерних боєголовок можуть призвести не лише до повного знищення населення, а і довготривалого забруднення території. У силу своїх можливостей, Ізраїль завдав превентивних ударів по об’єктах ядерної програми Ірану. Та специфіка розміщення найважливіших елементів ядерної програми глибоко у скелях спонукала Ізраїль звернутися до свого союзника із проханням допомоги із застосуванням особливих антибункерних бомб.

Потрібно віддати належне, що перед Доні був не простий вибір – або жувати шмарки та мимрити про мир і дружбу, дипломатичні зусилля, або проявити силу та продемонструвати іншим "поганим хлопцям", що США не просто колекціонує та розробляє найпотужнішу у світі зброю, але і спроможні її застосувати. Моє особливе міркування, що демократи, при всій повазі до них, замість конкретного удару схилилися б до безкінечних дискусій.

Що ж власне відбулося? Америка продемонструвала, що ті сотні мільярдів, які вона витрачає на озброєння це не просто паради. а реальна ефективна зброя, яка спроможна пробивати десятки метрів гранітів, бетонів чи залізобетонів, і вона спроможна сягнути дна будь-якого бункеру маніакального диктатора. Доні відчув себе нарешті у лаврах Цезаря – переможця. Не випадково він навіть виклав думку про перейменування міністерства оборони на міністерство війни. Так, добре, що Америка повернула собі здатність не просто чекати в обороні, коли тебе вдарять, але першою завдати ефективний превентивний удар.

Молімося, щоб це стало новою стратегією зовнішньої політики, коли умиротворення придурків та терористів буде не шляхом фантазійних торгівельних угод, а через грубу силу та спонукання до реальних кроків до припинення вогню, бойових дій чи відмови від імперських амбіцій.
У світі не має бути місця для потурання терористам і злочинцям. На кожний злочин повинна бути жорстка та адекватна відповідь і не лише санкціями але і ефективним використанням високотехнологічної зброї. Добро має бути сильнішим за зло.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram