DataLife Engine > блог Марини Кавкало > «Зібралися раз на Пасху, щоби потеревенити»

«Зібралися раз на Пасху, щоби потеревенити»

«Зібралися раз на Пасху, щоби потеревенити»

Скільки себе пам’ятаю, щороку на Великдень прокидаємося близько четвертої ранку, беремо звечора приготовані кошики і сонно човгаємо до церкви. У кожному другому вікні вздовж вулиці світло, але ліхтарі вперто не вмикаються. Хтось іде в темряві, більш "сучасні" – з ліхтариками на мобільних.

Церква – за невеликим пагорбом у п’яти хвилинах ходьби, тому одразу чути, як співають "Херувимів"

{reklama}

Четверта ранку – саме той час, коли на звичному місці ще досить вільно, і коли вже зібралося достатньо знайомих людей на традиційні щорічні теревені. Стають кожен на своєму звичному місці: хтось під самою церквою, хтось разом з нами біля старої дзвіниці, старші – біля криниці – бо там є лавочки.

– Добрий ранок! Чи то вже треба казати "Христос воскрес?" – питає сивий сусід іншого…

– От же пахне ковбасою, так би вже їла, – каже подруга Таня, яка сумлінно тримала весь піст. Дівчина приїхала з-за кордону додому спеціально на Великдень, і таких, як вона, за її словами, був повний літак із Брюсселя.

– Тьотя вчора насмажила биточків, котлет тай поставила переді мною. Я їй кажу "Я ж пощу!" А так хочеться! – зізнається Таня.

– Я не постила, але теж вже би з’їла ковбаси, – сміючись, каже моя тезка Марина.

За годину людей вже було стільки, що кошики почали складати у два-три ряди.

Раз по раз прислухаємось до слів священика. Але численні групки людей впевнено заглушують тиху проповідь. Таке враження, що всі зібралися раз на Пасху, щоби потеревенити.

– Гай розказуй, як твої малі? – питає жінка років 40 у блакитній хустці в іншої.

– Та добре, Костя вже в садок ходить, а Сашка вчиться, старається. А чо твій Іван не йшов? – питає у відповідь інша.

Живуть обидві на сусідній вулиці: містечко мале, а більшість прихожан цієї церкви – з одного району. Вони наче й не бачаться щодня, коли пораються на грядках чи ідуть до магазину.

– Ой, а ти ж не чула, як мене мої зустріли! Ото був сюрприз, ледь не впали! Я ж не казала, що приїду, – продовжує подруга…

Зненацька лупнули дзвони, всі розмови ніби обрубали, а всі люди поспіхом почали перехрещуватися. Священик почав читати святкове звернення Епіфанія, вздовж рядів чепурних прихожан почали ходити юнаки з ящиками: збирають паски, крашанки, хто що дасть.

З боку воріт з’явилося двоє хлопців і дівчина у військовій формі з невеликим кошиком. У всіх зелені берети прикордонників, в одного в руках – ікона Божої матері "Семистрільної". За ними вервечкою підтягнулося ще з десяток військових. Паламар показав їм почесне місце – біля криниці, де освячуватимуть воду.
– Ой, дивись, які гарні хлопчики? Кому тут треба женихів, дівчата? – заливаючись сміхом, каже жінка середніх років з короткою стрижкою. Її подружки підхоплюють посмішки.

Вже добряче світає, і нарешті процесія виходить із церкви. Згодом підтягується священик й урочисто оголошує: щойно привезли Благодатний вогонь.
– О, треба буде прийти з лампадкою, то є дуже добре, коли він у хаті, – каже жінка поруч.

До солдатів приносять великий ящик, повний яєць і такий же – пасок. Раз по раз підходять люди і теж дають пакети з овочами та випічкою.
Священик провів обряд над водою: його помічники беруть чотири путні з водою і йдуть за ним.

– Хоч би пішов у наш бік, щоб не чекати довго, – каже мамі сусідська дівчинка. Мабуть, щиро просила, бо процесія таки посунула спершу до нашої групи біля дзвіниці.

Отут починається мій улюблений момент: "йой", "юх" і регіт, під які священик кропить всіх і все, безупину вигукуючи "Христос воскрес!" Поливає добряче: всі ніби під зливою побували.

– Ого, добряче влив. Це тому, що я три роки в церкві не була, – сміючись, каже подруга, а інша тим часом протирає мокрі окуляри.

– Ану її ще трошки влийте! – десь подалі просить чоловік у кашкеті і натовп заливається черговою хвилею сміху і радісного йойкання. – Христос воскрес! Воістину воскрес!

Марина Кавкало

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram



Повернутися назад