Майже два роки 22-річний студент Чернівецького національного університету Іван ОНИСЬКО займається велосипедною їздою.
– Восени 2009 року за 120 доларів придбав велосипед німецького виробництва, – розповідає хлопець. – Він був майже новеньким. Уже навесні 2010-го почав кататися вулицями Чернівців. Тоді я зрозумів, що велосипед – це моє!
"Спускатися
з Ай-Петрі – одне задоволення!"
За два тижні Іван Онисько разом із групою велосипедистів об’їздили весь Крим.
– Наша група складалася з 31 особи – 15 українців, 15 німців та гіда, – розповідає Іван. – Всі наші велосипедисти були приблизно мого віку. А німці – від 16 до 50 років.
Хлопець каже, що подорож розпочали із Сімферополя. Далі їхали до Севастополя, Ялти, Байдарських Воріт та Бахчисараю. Ночували у наметах.
– Ранок розпочинався приблизно о 09.00-10.00, – каже велосипедист. – Однак я з кількома друзями прокидався раніше – приблизно о 06.00. Ми щоранку йшли зустрічати сонце. Відчуття, які нас переповнювали, не передати словами! Ми не так "кайфували" від міст, у яких побували, як від природи Криму.
Найкращі враження в хлопця склалися від велосипедного підйому та спуску з гори Ай-Петрі. "Майже весь день ми діставалися вершини гори, а це 20 кілометрів. Вибравшись на Ай-Петрі, були дуже втомлені. Однак спускатися з вершини на "велику" – одне задоволення!"
Кримські злодії наших велосипедистів не чіпають
У Сімферополі група велосипедистів у буквальному сенсі купалася у смітті.
– Це був єдиний день за два тижні, коли йшов дощ. Ми проїжджали одним із сімферопольських парків, який був страшенно брудним. Через зливу сміття на алеях парку текло рікою. Ми дуже забруднилися.
В одному з кримських сіл, де група зупинилася переночувати, місцеві мешканці обікрали німецьких велосипедистів.
– Ми прокинулися зранку і пішли зустрічати сонце, – каже Іван. – Побачили якихось хлопців, які стояли спинами до нас біля наметового містечка. Побачивши нас, вони втекли. Я повернувся до намету, щоби перевірити, чи не зникли мої речі. Слава Богу, все було на місці. Проте "спритні" кримчани "дісталися" до рюкзаків наших німецьких колег. Винесли їхні сумки десь за 50 метрів від наметів і витягли гроші та MP3-плеєр.
"Готуючись до такого велотуру, із собою слід брати лише найпотрібніше, – каже Іван Онисько. – У моєму рюкзаку мінімум речей: кілька футболок, велошорти, вода, намет, спальник і деякі запчастини до велосипеда. Проїхавши 30 кілометрів із великою торбою, ти не так змучуєшся, як, скажімо, від 100-кілометрової велосипедної поїздки".
Влітку цього року Іван планує здійснити ще дві велопоїздки: до Німеччини та Фінляндії.
– У Німеччину поїду в рамках програми "Німецька молодь в Україні". Ця програма торік організувала нам велотур Кримом. Проїжджатимемо повз Балтійське море, далі – до Бельгії. Закінчимо велотур у Брюсселі. А ось до Фінляндії їхатиму зі своїми друзями через Росію та Білорусь. Із Гельсінкі повернемося до Москви, а назад додому – потягом.
Микола КОБИЛЮК
