Назва заснованого ще 1992 року тернопільського інді-гурту "Nameless" ("Ті, що втратили імена") запозичена з роману Урсули Ле Гуїн "Чарівник Земномор’я". Взявши за основу естетику 1960-х років минулого століття, "N" завжди відрізнявся оригінальністю звучання та нестандартними музичними рішеннями. Одним із перших на вітчизняній рок-сцені "Nameless" розпочав експериментувати з перформенсами та відеосупроводом концертів. Новаторський підхід групи вплинув на творчість цілої плеяди яскравих тернопільських колективів: "С.К.А.Й.", "Ті, що падають вгору", "ZSUF", "Electrostatic Death", "Зелені Сестри", "ОрАндж", "Los Colorados" та ін. Склад "Nameless": Світлана Фролова – губна гармоніка, тамбурин, вокал; Наталія Возняк – вокал, альт, клавіші, флейта; Сергій Бучинський – соло-гітара; Зорян Безкоровайний – гітара, вокал; Андрій Слєпцов – ритм-гітара; Роман Бошик – тромбон; Ярослав Дроздовський – бас.

Нещодавно тернопільські "старійшини" завітали до Чернівців і запрезентували програму, що стане основою їхнього нового альбому "Іменини здорового глузду". Про альбом і не тільки розмовляю з лідером гурту Зоряном Безкоровайним.

– 14 років тому ви вже виступали у Чернівцях. Чи бачите в музичному плані якісь зміни?

– Гадаю, ситуація погіршилась. 1996 року тут був музичний центр всієї Західної України, ми вам по-білому заздрили. А тепер все навпаки. "Олово" й інші гурти скаржаться, що в Чернівцях нема де грати. А в Тернополі якраз є. У нас є кілька клубів, де лунає жива музика, і просто треба дочекатися своєї черги і грати. Є репетиційні бази, де можна займатися, і це безумовно змінює весь процес. Музичні колективи платять за приміщення гроші, але через це у них з’являється мотивація шукати можливості виступів, щоб відбити кошти.

– Що ви вкладаєте у поняття "Іменини здорового глузду"?

– Це коли люди позбавляються ілюзій, бо ілюзії у бага.тьох випадках заважають жити. Ілюзія – це мрія, що хтось прийде, помітить твій талант і все за тебе зробить. А це не так. Навіть якщо ти талановитий або й геніальний, ще не факт, що тебе взагалі помітять. Тому потрібно повністю позбутися ілюзій: не заради цього ти взявся за музику. Не заради цього ти берешся за літературу чи за будь-яку справу, що не приносить прямих грошей. Оце і є іменини здорового глузду, коли він перемагає й ілюзії зникають. Просто в українському шоу-бізнесі успіх і талант – це різні речі. У цьому постсовковому просторі немає сенсу боротися за світовими законами, бо тут усе відбувається не так, як у світі.

– Із чим пов’язана затримка з виходом вашого нового альбому?

– З грошима, як завжди. І ще з тим, що ми собі планували, записували, а тут раптом з’являються нові ідеї – дописуємо нових пісень… І все це займає купу часу. Тепер мені вже всі кажуть: не обіцяй, бо все одно не встигнемо. Альбом майже доробили, справа за дрібничками. Добре, що хоч є фірма "Наш Формат", яка зацікавлена у випуску цього альбому, але вони нас контрактами не підганяли. Тягнемо до останнього, щоб, на наш погляд, альбом виявився найвдалішим. Будемо молитися, аби до середини травня диск вийшов.

– Чого бракує "Неймлесу", аби вилізти з андеграунду і стати популярними, як ваші земляки "С.К.А.Й." чи "Холодне Сонце"?

– Як мінімум – бажання. У кожної групи свій шлях широкий. У "С.К.А.Й" грає наш колишній барабанщик, ми з ним у чудових стосунках. Але останнім часом те, що вони кажуть, мені не подобається: до Києва вони так цинічно про музику ніколи не говорили. Їх чомусь абсолютно не хвилює, що слухає аудиторія. Мова тільки про те, "що все можна втюхати і продати, і у вас немає іншого вибору". Ми в таке не хочемо вплутуватися. Шукаємо якихось виходів за кордон, бо там і можливостей більше, і вимогливість та ставлення до музики зовсім інші. Немає оцього цинізму.

– Опиши процес народження вашої останньої пісні…

– Сиділи на дачі, неподалік Тернополя, просто грали, мастили бутерброди. І награли пісеньку з робочою назвою "Ода маргарину". Подивилися, а на кришці від маргарину написано: вітаміни А, С, D – це ж назви акордів. І ми їх обіграли в рок-н-ролі, і вийшла пісня, яка тепер називається "Купив букет". Музика народжується з нюансів.

– Якщо говорити про літературні пріоритети…

– Мій брат Гордій Безкоровайний, який нині живе в Нью-Йорку, вважається досить серйозним поетом-двотисячником. Але Гордій покинув писати, як свого часу Артюр Рембо. Тепер брат – звичайний бюргер з простенькою роботою. Каже, що писати більше не може, просто не пре. Не знаю чим, але мені подобаються люди, які писали, а потім щезли. Може, тим, що все має свій часовий період. Є час, коли людина розквітає, і треба його максимально використати, щоб залишити по собі щось позитивне. За що я люблю Антонича і так само Кожелянка: попри різні слабкості (а в кожного вони є), ці люди стовідсотково виклалися, а потім вже взялися за вмирання чи як це назвати…

– Чи маєте якісь життєві гасла?

– Живи у злагоді з собою і зі світом – це наше основне гасло, завдяки якому ми вже майже 20 років граємо музику, отримуючи задоволення від життя.

Тарас ПІЦ