– До нашого міста приїхали українці, татари, росіяни, сім’ї азербайджанців та військовослужбовців. Вони мешкали у Сімферополі, Євпаторії, Бахчисараї, – розповіла волонтер Катерина Пономарьова. – Дехто з кримчан живе у готелях, дехто – у приватних будинках або квартирах. Їхні діти вже ходять до школи або з дня на день розпочнуть навчання. Приїхали також дві вагітні жінки. Всі їхні медичні питання вже вирішено. Та все ж таки є чимало проблем, які перебувають у компетенції органів соцзахисту. Зокрема у людей заблоковані картки, і вони не можуть отримати свої зарплати, пенсії та соціальні виплати. Є студенти, які в Криму навчалися безкоштовно, відповідно тут вони теж хочуть потрапити на держзамовлення. Буковинський медичний університет погодився прийняти на безкоштовне навчання одного студента. Кримчани не знають, скільки ще будуть у Чернівцях. Дехто хоче повернутися, бо залишили там житло, бізнес. Багато людей приїхало, витративши останні кошти на квитки, тож потребують матеріальної допомоги.

"Продати свій будинок не можемо"

У волонтерському центрі, який знаходиться у приміщенні міськради, – людно.

– Ми можемо запропонувати вам роботу продавця у супермаркеті, – розмовляє з кимось по телефону одна з волонтерок. – Якщо вас це влаштовує, то приходьте до центру, і ми дамо вам координати.

Волонтер Люба розкладає на полички одяг, взуття, дитячі іграшки. "Я працюю в господарському секторі. Люди приносять різні пакунки, а я їх розбираю, – каже жінка. – Є багато одягу для дорослих і дітей. Кримчани охоче беруть його, бо дехто приїхав майже з порожніми руками або в зимовому одязі. Зі сльозами розповідають, що мають у Криму квартири або будинки, готувалися до літнього сезону. А коли довелося тікати, взяли тільки найнеобхідніше.

– Не фотографуйте мене, не називайте ні мого прізвища, ні навіть імені, – просить кримчанка, яка сидить у кріслі й плаче. – Бо коли повернуся, мене можуть просто вбити. Ви навіть не уявляєте собі, що там зараз відбувається. Я колишня чернівчанка, але в Криму прожила 23 роки. Ми з чоловіком побудували там будинок. Переживали, що в нас немає дітей. А тепер навіть радіємо, що немає. Чоловік залишився вдома охороняти будинок, бо його можуть пограбувати. Я ж приїхала, аби дізнатися, що нас чекає тут у разі переїзду: де ми житимемо, що робитимемо? Продати свій будинок не можемо, бо всю нерухомість у Криму "заморозили". Нам доведеться або просто залишити його, або взяти російське громадянство. Інакше отримаємо лише вид на проживання. Нас просто змушують стати громадянами Росії! Ми би хотіли повернутися в Україну, але щоби нас не залишили напризволяще. Навіть не знаємо, що робити далі. І хто ми такі? Перекотиполе! (жінка витирає сльози, – авт.). Живемо в постійному страху, захистити нас нікому.

"Залишилося у гаманці 80 гривень"

До кімнати заходить жінка середнього віку в одному светрі, без куртки. "Приїхала в зимовому одязі, а у вас тепло, – пояснює Валентина, колишня вчителька молодших класів. – Довелося просто тікати, бо погрожували, що за мою діяльність мені "світить" 15 років в’язниці. В Криму починаються репресії проти активістів. А я брала активну участь у кримських євромайданах. Київські активісти купили мені квиток на потяг, переслали на електронну пошту. Я відсканувала його на свій мобільний телефон (показує, – авт.) і так поїхала. Взяла із собою 200 гривень із пенсії, а тисячу – залишила мамі. Більше грошей у нас не було, бо останні витратили на нове вікно, яким я недовго тішилася. У Києві купила квіти і пішла на Майдан, щоби вклонитися Небесній Сотні. Потім ще купила собі щось поїсти. Зараз у мене в гаманці залишилося 80 гривень. Проживаю у готелі "Буковина", де безкоштовно годують. Волонтери допомагають".

У цей час дзвонить мобільний. "Це син, який щодня телефонує, бо хвилюється за мене, – каже Валентина. – Їх дуже залякали бандерівцями. Я заспокоюю рідних, пояснюю, що тут живуть надзвичайно добрі люди, які допомагають мені. Повертатися до Криму не хочу. Бо як можна жити з агресором, який порушив усі заповіді Божі. А я людина віруюча, ходжу до церкви. Тут, у вашому місті, переконалася, що український народ – класний народ, добрий. Мені дуже сподобалися Чернівці, які вразили красою та гостинністю, а своєю сонячністю нагадують мою Євпаторію. Мене тут огорнули такою любов’ю, ніби рідну людину. Я могла би жити у Чернівцях. Хочу забрати сюди свою родину. Хоча старенька 89-річна мама каже, що не поїде, бо хоче померти там, де прожила все життя. Старший син ніби погоджується на переїзд, а молодший – категорично проти, бо там у нього багато друзів. Вірю, що Бог допоможе мені. І сподіваюся, що український уряд прийме програму допомоги кримським біженцям.

"Страшні" бандерівці привезли картоплю"

У центрі працює на добровільних засадах понад 80 волонтерів із 09.00 по 20.00. "Виходимо навіть у вихідні, – запевнила волонтер Леся МИХАЙЛЮК. – Коли Львів почав приймати кримчан, ми з подругою Катею Пономарьовою вирішили, що не можемо залишитися осторонь. Серед ночі написали у соціальних мережах звернення до буковинців із проханням допомогли кримчанам. Люди почали відгукуватися буквально через кілька хвилин. Ми зрозуміли, що наша підпільна діяльність в Інтернеті досить обмежена. Звернулися до керівництва міста, яке схвально відгукнулося на нашу ініціативу та виділило нам дві кімнати у міськраді. Ми зв’язалися з кримчанами, які хотіли приїхати. Зустріли їх і розселили у родинах та готелях, які взяли на себе витрати на їхнє харчування".

– На кожного кримчанина ми завели індивідуальну картку, куди записуємо, що потрібно, – показує пані Леся. – Чернівчани та буковинці пропонують своє житло, приносять продукти (крупи, домашню консервацію, цукор, олію), одяг, ліки. До нас приїхала молода сім’я із Севастополя: чоловік із вагітною дружиною і двома маленькими дітьми. Цей чоловік зателефонував мені минулої неділі й розгублено каже: "Уявляєте, до нас приїхали бандерівці й привезли нам мішок картоплі та різні продукти. Я вже написав своїм кримським друзям про те, які тут "страшні" бандерівці". Люди відгукуються дуже швидко на наші прохання. Скажімо, вчора ввечері ми дізналися, що одній сім’ї потрібні підгузки для дитини. Я написала у соцмережі: "Народ, хто може принести підгузки №5?" Сьогодні вранці приходжу в центр, відкриваю Інтернет, а там уже повідомлення: "Буду в 09.30". Прийшов чоловік, приніс підгузки і якісь кульки.

Ще понад 50 кримчан хочуть приїхати до Чернівців. "Таке бажання також виявило чимало сімей військовослужбовців із дітьми – до 120 осіб. Та їх поки що не випускають із Криму, – каже пані Леся. – Але ми постійно спілкуємося з ними мобільним телефоном і готові їх прийняти".
Надія БУДНА

Буковина
готова прийняти
до 2600 біженців
із Криму
 Вижницький 277
 Заставнівський 200
 Новоселицький 185
 Чернівці 162
 Кіцманський 145
 Герцаївський (Банченський
Свято-Вознесенський чоловічий монастир) 100
 Сокирянський 80

Для тих,
хто хоче допомогти

Волонтерський центр допомоги
кримчанам знаходиться у
приміщенні міськради,
кабінет №109.

Контактні телефони:
(0372) 55-38-45,
050-78-49-336,
063-219-45-01.