Чернівчани Сергій Козак та Ілля Дроздюк​, які ще влітку дістали важкі поранення у зоні АТО, приїхали у відпустку до рідного міста. Вони розповіли власні історії бойових поранень та поділились враженнями від служби.

35-річний Сергій Козак пішов на фронт добровольцем. У ніч з 22 на 23 червня по дорозі зі Слов’янська їхній БТР потрапив у засідку у селі Долина Донецької області.

- Мене не зразу хотіли призивати, - говорить Сергій Козак. - Наші військомати досі працюють за старою радянською системою. Їм дали замовлення на певну кількість людей. І головне для них "відчитатись нагору" про виконання плану. А чи це військові по тій спеціальності, чи достатньо у них навичків фізичних, психологічних для війни, їх не цікавить. Такого як я, який сам хотів служити, брати не хотіли. Поки я не подзвонив своєму командуванню ВДВ, де я колись служив. Ті вже відзвонились до нашого військкомату і так мене призвали.

- На схід ми потрапили десь на початку квітня. Виконували різні завдання. Наприкінці червня отримав поранення. Ми повертались із завдання і потрапили у засідку бойовиків. Перший їх постріл влучив у наш БТР. Снаряд пропалив броню, пробив мені ногу, сильно пошкодив ноги і водієві моєї машини. Крім мене і водія ніхто не постраждав. Ми прийняли бій, відкрили вогонь у відповідь та з мінімальними втратами вийшли з бою. Нога була відірвана і висіла на невеликому клаптику шкіри, - розповідає він.

- Дякувати лікарям, вони змогли пришити ногу, було багато операцій. Гомілка була сильно пошкоджена. Пізніше лікарі мені зізнались, що самі не вірили в те, що нога приживеться. Але зараз за допомогою спеціального апарату нарощуємо майже 20 сантиметрів втраченої кістки. Ще вісім місяців у цьому апараті, потім реабілітація у Київському госпіталі. Сподіваються, що все буде добре, - додав військовий.

За словами іншого чернівецького військового Іллі Дроздюка, його поранили у червні поблизу м. Кіровськ Донецької області, коли вони з бійцями звільняли Слов’янськ, Красний Лиман. Хлопцю в шию поцілив терорист-снайпер, куля пройшла наскрізь через шию, а він навіть не відчув.

- Я тільки пам'ятаю, що тоді стало важко дихати, болю ніби й не було, - зізнається військовик.

Йому й досі важко розмовляти, хоча було вже багато оперцій, зараз у горлі велика дірка.

Врятувало 25- ти річного хлопця те, що куля не зачепила артерію.

Ілля проведе вдома трохи більше місяця, а потім повернеться до Київського госпіталю.