Доброволець з Чернівців Сергій Козак уже тривалий час в госпіталі. Чи приживеться його ліва нога, яку пришили київські хірурги, покаже тільки час.

"Я не міг залишатися байдужим - тому і пішов воювати.

У мене якраз дружина народжувала другу дитину 23-го березня. Прийняв пологи у лікарні, побачив, що все нормально. А 25-го я вирушив на полігон.

Мене відправили в 95-у бригаду, в другий батальйон. Ми воювали в групі оперативного реагування. Нашим завданням були конвої. Іноді треба було виводити якусь групу розвідки, яка попала в оточення. Перші жертви в зоні АТО були з нашої роти і мінометної батареї.

Поранення отримав, коли попали в засаду, повертаючись із Славянська. В селі Долина. Засада була досить професійна, продумана. Але так уже вийшло, що ми теж уміємо все продумувати. Коли я помітив, що ціляться в нас, почав стріляти. Кулемет у нас був направлений в іншу сторону, а часу його розвертати не було. Першим прицільним и вдалим вистрілом противника из РПГ-26 пробило броню і відірвало ногу мені и водію. Після чого ми ще 20 хвилин продовжували вести бій. Я стояв на сидінні в сторону пострілів, спирався більше на праву ногу і думав, что она обпечена. Ліву просто не відчував. Присів, чтоб дістати наступний магазин. Когда піднімався, зрозумів, що з лівою ногою щось не так, тому що не можу на неї встати. Але встав і продовжив бій. Коли закінчили, посвітив на ногу, побачив ,що вона уже зажгутована кимось із хлопців, а нижня частина лежить збоку, тримається лише на шматку шкіри. Подумав "слава Богу, що не праву".

Попросив хлопців, щоб вони знайшли мій рюкзачок. Поклав ногу туди і привязав до другої частини вище коліна.

Чисто інстинктивно подумав, що кину в рюкзак, а там разберуться, що з нею робити. Мене накололи буторфанолом. Потім перетелефонував командиру роти, повідомив про те, що ми попали в засаду. Повідомив про місце дислокації і про те, що нам вдалось відбитися.

Пришивали мені ногу в Харкові лікарі із київського госпіталю. Вони і вирішили, що нога має право на життя. От поки якось і живе. Коли привезли в Київ, думали, що доведеться все ж відрізати. Незважаючи на те, що операції були кожен день, хірурги - молодці, боролись, щоб її врятувати. Сміюсь тепер, що вони пришивають те, що не пришивається… Хоча прогнозів і тепер нема ніяких, тому що там тільки одна робоча судина. Будуть ще операції, і ніхто не знає, як вона відреагує.

Нога тепер у мене - сепаратистка, хоча за кермом їжджу. От в Житомир їздив проводжати нашу 95-у бригаду, і на могилу до старшого лейтенанта Віталика. Він загинув одним із перших.

Тяжко, коли пацанів молодих вбивають або коли вони залишаються каліками. А там, на сході, їх ще дуже багато залишилось. Переживаю. Хочу, щоб вони всі звідти повернулись якнайшвидше і неушкодженими".



Джерело: Цензор.НЕТ