«На поранених молодих солдатиків страшно було дивитися...»
Друга світова війна, за деякими підрахунками, забрала життя 70 мільйонів людей. Майже половина жертв припала на Радянський Союз. Найбільші втрати були на початку війни – 1941 року, вважає чернівчанка, інвалід війни першої групи, капітан медслужби 92-річна Поліна Кричмар. Кореспондент "МБ" зустрівся з нею напередодні 64-ої річниці перемоги.
– Я народилася в Ізмаїлі на Одещині, а 1936 року закінчила фельдшерські медичні курси у Кагулі, що в Молдавії, – розповідає жінка. – Через три роки вийшла заміж за коханого хлопця Семена, який працював бухгалтером. 1940 року його забрали на перепідготовку в армію, і більше я його не бачила – він загинув у перші ж дні війни. Мені ж вручили мобілізаційні документи за місяць до війни. А у суботу, 21 червня , знайома дівчина сказала, що вранці буде війна. Я не повірила, а дарма. Пізніше довідалася, що її батько працював у румунській секретній службі і підтримував нелегальні зв’язки з дружиною і дочкою, які проживали в Молдавії. Вночі розпочався наліт німецької авіації. Відчайдушно чинив опір наш 104-ий полк. Але сили були нерівні, і він покотився в тил. У Тирасполі організувався польовий госпіталь. Поранені молоді солдатики лежали штабелями. На них неможливо було дивитися, особливо на тих, які отримали щелепні травми – найгірші поранення – або втратили статеві органи. Чомусь довго не подавали товарних вагонів для евакуації поранених. Проте, зрештою, ми опинилися у Кривому Розі. Якось ввечері до нас прибув пральний загін: хлопці і дівчата. Чи то хтось із них закурив, чи то були там диверсанти, але налетіли ворожі літаки й загін було повністю знищено.
Як каже Поліна Оскарівна, страшно було і на Донеччині, у Красному Лучі. Німці підійшли так близько, що було чути їхню мову. Серед слабкодухих почалася паніка. Один переодягнувся священиком і заховався у церкві, інший одягнув цивільне і "приженився" у знайомої молодиці. Майже перед носом у ворога поранених відправили до Ростова.
– Понад місяць ми перебували на Далекому Сході, – продовжує колишня фронтова медсестра. – Якось мене і двох замполітів на санях відправили до Новосибірська за харчами. Ми заблукали. Вирішили, що коні самі знайдуть дорогу, так і сталося. Прибули до якогось невеличкого села, де жили німецькі колоністи. До однієї хати нас не пустили переночувати, до іншої... Це обурило офіцерів, і вони силоміць зайшли до будинку, але змушені були чергувати, щоби нас не вбили...
Потім знову на фронт... У Воронежі санітарами у нашому госпіталі були німецькі полонені, які були дуже слухняними. Ми жаліли їх, адже це теж люди і на війну вони пішли не з власної волі.
Коли увійшли до Франкфурта-на-Одері, на одному заводі зустріли кілька сотень дітей, вивезених німцями з Союзу. Маленьких бранців, які не могли виконати норму, змушували стояти на колінах на кукурудзі. Виснажені, худі... Дітям ми надали першу допомогу.
Під час боїв лейтенант медслужби Поліна Кричмар отримала два поранення: в голову й спину. Сліди від них жінка носить і нині.
Після демобілізації жінка п’ять років працювала начальником санстанції у Молдавії, а коли вийшла заміж вдруге, теж за фронтовика, переїхала до Чернівців. Тут Поліна Оскарівна 43 роки працювала у пологовому будинку. Незважаючи на поважний вік, вона й зараз постійно в русі. Скажімо, очолює волонтерську організацію учасників війни при ЖРЕПі №5, доглядає за своєю подругою Ганною Тарасовою, яка ще брала участь у війні з Фінляндією 1939-1940 років.
Василь ГРИНЮК
СТАТИСТИКА
В області проживає 4179 інвалідів війни та учасників бойових дій. Із них інвалідів війни та осіб, прирівняних до інвалідів війни – 2497, учасників бойових дій та осіб, прирівняних до учасників бойових дій – 1682. Також 35470 учасників війни та прирівняних до них категорій є колишніми військовослужбовцями, які в період війни проходили військову службу в Збройних Силах СРСР, були працівниками тилу.
Виплата одноразової допомоги
до Дня Перемоги (2009 року)
інвалідам війни I групи – 540 грн;
інвалідам війни II групи – 430 грн;
інвалідам війни III групи – 380 грн;
особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, – 540 грн;
учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їхніх батьків – 340 грн;
членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами – 180 грн;
учасникам війни та колишнім в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників – 70 грн.
(За даними Головного управління Пенсійного фонду України в області).
– Я народилася в Ізмаїлі на Одещині, а 1936 року закінчила фельдшерські медичні курси у Кагулі, що в Молдавії, – розповідає жінка. – Через три роки вийшла заміж за коханого хлопця Семена, який працював бухгалтером. 1940 року його забрали на перепідготовку в армію, і більше я його не бачила – він загинув у перші ж дні війни. Мені ж вручили мобілізаційні документи за місяць до війни. А у суботу, 21 червня , знайома дівчина сказала, що вранці буде війна. Я не повірила, а дарма. Пізніше довідалася, що її батько працював у румунській секретній службі і підтримував нелегальні зв’язки з дружиною і дочкою, які проживали в Молдавії. Вночі розпочався наліт німецької авіації. Відчайдушно чинив опір наш 104-ий полк. Але сили були нерівні, і він покотився в тил. У Тирасполі організувався польовий госпіталь. Поранені молоді солдатики лежали штабелями. На них неможливо було дивитися, особливо на тих, які отримали щелепні травми – найгірші поранення – або втратили статеві органи. Чомусь довго не подавали товарних вагонів для евакуації поранених. Проте, зрештою, ми опинилися у Кривому Розі. Якось ввечері до нас прибув пральний загін: хлопці і дівчата. Чи то хтось із них закурив, чи то були там диверсанти, але налетіли ворожі літаки й загін було повністю знищено.
Як каже Поліна Оскарівна, страшно було і на Донеччині, у Красному Лучі. Німці підійшли так близько, що було чути їхню мову. Серед слабкодухих почалася паніка. Один переодягнувся священиком і заховався у церкві, інший одягнув цивільне і "приженився" у знайомої молодиці. Майже перед носом у ворога поранених відправили до Ростова.
– Понад місяць ми перебували на Далекому Сході, – продовжує колишня фронтова медсестра. – Якось мене і двох замполітів на санях відправили до Новосибірська за харчами. Ми заблукали. Вирішили, що коні самі знайдуть дорогу, так і сталося. Прибули до якогось невеличкого села, де жили німецькі колоністи. До однієї хати нас не пустили переночувати, до іншої... Це обурило офіцерів, і вони силоміць зайшли до будинку, але змушені були чергувати, щоби нас не вбили...
Потім знову на фронт... У Воронежі санітарами у нашому госпіталі були німецькі полонені, які були дуже слухняними. Ми жаліли їх, адже це теж люди і на війну вони пішли не з власної волі.
Коли увійшли до Франкфурта-на-Одері, на одному заводі зустріли кілька сотень дітей, вивезених німцями з Союзу. Маленьких бранців, які не могли виконати норму, змушували стояти на колінах на кукурудзі. Виснажені, худі... Дітям ми надали першу допомогу.
Під час боїв лейтенант медслужби Поліна Кричмар отримала два поранення: в голову й спину. Сліди від них жінка носить і нині.
Після демобілізації жінка п’ять років працювала начальником санстанції у Молдавії, а коли вийшла заміж вдруге, теж за фронтовика, переїхала до Чернівців. Тут Поліна Оскарівна 43 роки працювала у пологовому будинку. Незважаючи на поважний вік, вона й зараз постійно в русі. Скажімо, очолює волонтерську організацію учасників війни при ЖРЕПі №5, доглядає за своєю подругою Ганною Тарасовою, яка ще брала участь у війні з Фінляндією 1939-1940 років.
Василь ГРИНЮК
СТАТИСТИКА
В області проживає 4179 інвалідів війни та учасників бойових дій. Із них інвалідів війни та осіб, прирівняних до інвалідів війни – 2497, учасників бойових дій та осіб, прирівняних до учасників бойових дій – 1682. Також 35470 учасників війни та прирівняних до них категорій є колишніми військовослужбовцями, які в період війни проходили військову службу в Збройних Силах СРСР, були працівниками тилу.
Виплата одноразової допомоги
до Дня Перемоги (2009 року)
інвалідам війни I групи – 540 грн;
інвалідам війни II групи – 430 грн;
інвалідам війни III групи – 380 грн;
особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, – 540 грн;
учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їхніх батьків – 340 грн;
членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами – 180 грн;
учасникам війни та колишнім в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників – 70 грн.
(За даними Головного управління Пенсійного фонду України в області).
Повернутися назад