«Якби не була лікарем, стала би квітникаркою»

Кабінет головного лікаря станції швидкої медичної допомоги Любові Човган нагадує зелену оазу. Любов’ю до вазонів керівник заразила весь колектив. І в приміщенні, і на території установи цілорічно зеленіють рослини та цвітуть квіти.
Мила волосся
в любистку, тому мала довгі коси
– Ця любов до кожної рослинки передалася мені від бабусі, дідуся та моїх батьків, – розповідає Любов Човган. – Я сама з Путильщини, де прекрасна природа. Мій батько був лісником, займався садівництвом та фітотерапією. Різноманітна садовина і кущі росли у нашому саду. Навіть рідкісні для Карпат алича, кизил, обліпиха, китайська вишня. На одній грушці батько прищеплював усі сорти – ранні, літні та зимові, отож вона безперервно плодоносила. А мама, скільки її пам’ятаю, постійно саджала квіти. Наше подвір’я буяло різними барвами з ранньої весни до пізньої осені. Лише півоній у нас було понад десять сортів. І флокси, і в’юнкі чайні ружі, які дуже любила бабуся, і гладіолуси, і троянди, і айстри, і жоржини, і лілії. Мама спеціально їздила за насінням до Чернівців. Ми із сестрою завжди йшли до школи на перше вересня з найкращими букетами. Біля нашої хати також росли великі кущі бузку, м’ята, барвінок, золотий корінь, польовий хміль та інші лікарські рослини. Я постійно мила волосся у любистку та ромашці, тому в мене були дуже гарні довгі коси. Чаї ми пили тільки з трав, які заварювали в криничній воді.
У кабінеті Любові Юріївни китайська троянда вже виросла до стелі, кропивка звичайна не поміщається у великому горщику, в’юнкий плющ звисає з шафи аж до підлоги…
– Від вазонів у мене покращується настрій, – запевняє Любов Човган. – Робота наша така, що постійно маємо справу з хворими людьми. Коли стає погано на душі чи була неприємна розмова, сідаю біля вазонів і дивлюся на них. Через деякий час почуваюся так, ніби заново народилася на світ. Це саме стверджують і наші співробітники, повертаючись із викликів. Напевно, моя любов до вазонів передалася їм. Вони висаджують їх або приносять із дому. Тому приміщення нашої станції і подвір’я постійно зеленіють та цвітуть.
Стан вазона залежить від того, хто його подарував
На запитання, як вона доглядає за вазонами, що вони такі чистенькі та свіжі, Любов Юріївна відповідає: "Інтуїтивно відчуваю, що якому вазону потрібно: полити, помити чи удобрити. Це легко визначити за їхнім зовнішнім виглядом. Сама доглядаю за вазонами у своєму кабінеті, нікому не дозволяю це робити. Свій робочий день починаю саме з цього. Можливо, тому потім почуваюся добре. Гадаю, якби я не була лікарем, то могла би стати квітникаркою.
– Рослини, як і люди, потребують любові, доброго слова, – впевнена Любов Човган. – Розмовляю зі своїми вазонами, кажу їм, які вони гарні. Мені здається, що вони відчувають моє ставлення до себе, тому так зеленіють і цвітуть. Стан рослини може залежати ще й від того, хто і з яким настроєм вам її подарував. Якщо щиро, від душі – вазон буятиме. Якщо людина ставиться до вас неадекватно або робить це формально, рослина може в’янути, і жодні ваші зусилля не допоможуть. Якось син подарував мені фіалку, яка цвіла безперервно майже два роки. Таким чином він передав мені свою любов. Рослини, як і тварини, також звикають до людини, відчувають її енергетику – добру чи погану. Можуть навіть "померти" разом із господинею чи господарем. Скажімо, коли помер мій чоловік, почав гинути його улюблений вазон, за яким він доглядав. А коли померла мама, всі вазони в будинку зів’яли. Знайомі дивуються, запитують, що я роблю. Та нічого особливого не роблю, кажу, самій дивно. Напевно, ми ще не все знаємо про рослини і про наш зв’язок із ними.
Надія БУДНА