Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
"Нині Донбас – це шлях у нікуди"

Ігор Померанський вважає, що самі мешканці східного регіону зможуть зупинити хаос, який панує на окупованій території. Коли зрозуміють, за що боролися…

Вже кілька поколінь роду Померанських живуть та працюють на Донбасі. Члени сімей Померанських вважають себе корінними українцями, завжди любили свій край, вболівали за українське.

Події на Сході призвели до того, що одна з сімей Померанських перебралася до Чернівців. Тепер її голова – Ігор Померанський викладатиме право не в Донецькому, а в Чернівецькому національному університеті.

Отже ми ведемо бесіду з корінним донеччанином про його рідний Донбас, про те, чому так сталося і чого очікувати.

- Мій батько в останній призив 44-го року пішов воювати з японцями на Далекий Схід. Був нагороджений багатьма орденами та медалями. Потім ще 10 років служив на Тихоокеанському флоті у Владивостоці. Після служби повернувся до Сталіно (теперішній Донецьк), поступив у політехнічний інститут і по його закінченню працював механіком, начальником ділянки, інженером на шахтах. Як і мої дід-прадід, всі ми народилися на Донбасі. Мій дід Дмитро був лісничим: він створював рукотворний Великоанадольський ліс в Волновахському районі. За це дід був нагороджений іменним годинником царем Миколою ІІ. Мама родом з села у Миколаївській області. Вона навчалася в Одесі, а по закінченні Одеського педагогічного інституту та аспірантури викладала українську літературну мову в Донецькому державному університеті.

Зростав я в Макіївці – місті супутникові Донецька. Вуличні відносини з однолітками були жорсткими. Це була звичайна поведінка і я не знав іншого, вважаючи що у всьому світі саме так слід ставитися один до одного. В краю де я виховувався, недолюблювали інтелігентів, віддаючи перевагу кулаку відносно сили розуму та слова. Не дай Боже було показати слабкість, відступити у протистоянні, – вмить станеш ізгоєм і відчуєш на власній шкурі усі принади переваг сильного над слабким. Стайками дітвори частіше верховодили старші, які пройшли школу виховання в місцях відбування покарань, насаджуючи звичні для них порядки. В 70-ті – 80-ті роки вже минулого століття Макіївкою котилися битви селища на селище, район на район. Наприклад, майже щомісяця 50-100 особам з Пастуховки протистояла така ж кількість бойових одиниць квартальських. Озброювалися хто чим міг: металевими палицями, ланцюгами, кастетами, саморобними пістолетами. В чому причини бійок, ніхто не знав і це не мало жодного значення. Горе випадало на голову ворога з іншого району, якщо він випадково потрапляв на чужу територію. Кожен вважав своїм святим обов’язком вчепитися в горло противника. Прямо з цих бійок міліціонери запроторювали до слідчих ізоляторів, потім до судів і далі по етапу. Це були зовнішній світ, який оточував мене.

- В середині нашої сім’ї, наскільки це можливо, підтримувалося українське. Воно було вкрай важливим. Я добре пам’ятаю батьківські думки про необхідність примирення воїнів УПА, що боронили державу від катів-супостатів, що ховалися за партійну личину і нічим не відрізнялися від фашистів-загарбників, а то були ще гіршими. Зазвичай, як колись, так і тепер люди спілкуються з близькими собі по духу, світосприйняттю. Це коло людей вкрай обмежено. І те, що на Донбасі існують інші внутрішні цінності, є кардинально інші погляди, я навіть не уявляв, а можливо про це глибоко не задумувався – каже пан Ігор.

- Чому так трапилося?

- Єдино правильної відповіді немає. Припускаю, у Донбасі на один квадратний кілометр живе більше, ніж потрібно людей, як кажуть "без царя в голові". Я не знаю, де, чому, за яких обставин вони втратили, не знайшли, викинули те, що зветься внутрішнім стрижнем, в основі якого лежить любов до батьківщини. На жаль, спустошені безвихіддю душі не відвідували роздуми, які виходять за рамки місткості холодильника і шафи. Причому живіт залишався порожнім, як і гаманець. Все до останку вигрібало спочатку партійне керівництво, а потім так звана новітня бізнесова еліта, створена все з тієї ж партійної номенклатури і відвертих бандитів. Вони й тримали пересічних людей у такому жалюгідному становищі, маючи їх за робочу скотину, з чим велика кількість донеччан змирилися. І ось у життя людей з рабською психологією, мізками навиворіт, озлобленістю на власну долю та безпорадність увірвався клич до бою, заклик до чогось невідомого, що може змінити життя. І подумали такі: "гірше вже не буває", тож якщо Петро записався до лав "визволителів", то й я піду. При цьому, ті, хто нацьковує, визначили своїми ворогами таких же українців, що живуть трішечки далі. Більш того, винним став увесь білий світ: і знахабнілі, в розумінні цих донецьких, американці, і гаркаві французи, пихаті поляки, взагалі незнані австралійці, – всі вони хочуть зжити зі світу охоронців традицій "руського миру", від руськості яких вжахаються не тільки знавці словесності, а й ті, хто має вуха. Далеко ходити не треба: достатньо увійти до Інтернету і послухати, що і як говорять новонароджені Швондери. До рук цих людей всучили зброю, а до кишень, де завжди було порожньо, поклали нехай маленькі, але гроші. Ляльководи заявили: "Тепер ви будете керувати новою країною, тільки спочатку слід посадити на палю всіх, хто думає та говорить інше – західна цивілізація вас погубить". Цих людей об’єднала звіряча лють до тих, хто має інші переконання. Є серед бійців за народне щастя відверті садисти, ненаситні мародери, ображені невизнанням слав’яно-фашисти, одурманені пропагандистською машиною, а також ті, хто заплутався від безгрошів’я, намагаючись отримати від війни свою долю зиску. Як писав Некрасов у "Железной дороге": "В мире есть царь – этот царь беспощадный, голод названье ему". Гримуча суміш такої кількості негативної енергії, що спаяна нашими заклятими навіки друзями, стала смертельно небезпечною для існування самої України.

- Їхнє життя і справді змінилося…

- Не треба думати, що на Донбасі живуть лише не українці. Значна кількість мешканців Донбасу просто вмить замовчала. Їх паралізував тваринний страх. Людей затисли обставини, так, що вони бояться не тільки говорити, але й думати, дивитися один одному в очі. Під загрозою їх власне та життя рідних. Все так, як це було у далекому 37 році минулого століття. Навіть те, що відбувається зараз на Донбасі – ще гірше ніж "37-й" рік. Тоді, на рівні середньої ланки керівників, ще могли поставити до керма інтелігентну людину, яка читала книжки, отримала серйозну освіту, мала певні переконання і табу, не заходячи за межі людської моралі. А де людяність та елементарний розум взяти у теперішніх осіб, що дорвалися до влади на Донбасі. Пригнічених, заляканих людей мордують не тільки голодом, холодом, розрухою, побоями, а й відвертою брехнею, намагаючись виростити на рівному місці нову генерацію безсловесних малоросів. Тут я не рахую невелику групу прихильників маячних ідей, які завжди мають своїх послідовників. Хоча, справді, важливим моментом є їх чисельність. Давайте запитаємо у людей, що живуть у Донецьку.
Пан Ігор телефонує до свого товариша, який проживає на західних околицях Донецька. У слухавці чути, як чоловік розповідає про обстріли, холод, розбиті вікна, відсутність елементарних зручностей. Їм не вистачає їжі – вряди-годи отримують у клубі гуманітарку. Люди носять у баклажках воду – її привозить пожежна машина і вся округа збігається за нею. Також донеччанин розповів, як з Криму від безгрошів’я повернувся знайомий нотаріус. Зараз він ходить на роботу по інерції, за оренду не платить, бо нема коштів. Зрештою, ніхто орендну плату не вимагає. Та й працює – це голосно сказано: за кілька днів засвідчив лише одне доручення. Чи матиме воно силу - ще під питанням, – документація ведеться, як раніше, українською, з посиланням на українське законодавство, а ДНР цю мову і закони не визнає.

- Більшість з тих, хто зараз перебуває в окупованому Донбасі, мріють про спокій будь-якою ціною, - пояснює Ігор, поклавши слухавку. Вони ненавидять ополченців, але поки більше їх бояться. Хто би не прийшов у Донецьк – свої чи чужі – для них вже не важливо, лише би все скоріше закінчилося. Людська уява про щастя стала обмежуватися шматком хліба, пічкою для обігріву й можливістю не чути гарматних пострілів. Вони просто будь-за що хочуть вижити.


- Чого очікувати від Донбасу?

- Коли я запитувався про війну у своїй бабці, вона розповідала, що страшно було не тоді, коли їх бомбили, і навіть не тоді, коли прийшли німці. Жах настав як тільки закінчилася влада – Червона армія відступила, а гітлерівці ще не прийшли. Так тривало декілька днів. Тоді було найстрашніше. Почався хаос: люди розносили все що було під руками, з магазинів виносили речі, продукти, товари, хапали все оберемками. Сметану з бідонів їли просто руками. Зараз, коли авантюристам та любителям легкої наживи стало зрозумілим, що прихопити можна не тільки рухомість, включаючи гроші, а й цілі шматки територій з будівлями, підприємцями та рабами, вони ринулися у донецькі степи організовувати власні автономні резервації. І ті, кого захопили, теж думають, – краще так, ніж взагалі ніяк. Ось чому боротьба на знищення всередині сепаратистів триватиме.

Вже після сьогоднішніх подій я став добре розуміти, – найдорожче в світі, коли в тебе є держава, тоді буде і достаток, і щастя, і сім’я, і робота. Там де її немає – не існує нічого, навіть мрій про майбутнє. Щось таке відбувається зараз на Донбасі. Люди, які хочуть відколоти шматок держави, не мають найменших уявлень про те, як слід організовувати мирне життя, чиїми руками і як будувати механізм провадження влади, які відмінності притаманні малоросіянину порівняно з українцем. Та ці знання їм і не потрібні через названі вище причини.

Наразі видно, що керівники примарних республік розуміють, що в Росії їхня рушійна психологія не потрібна, і в Україні їм нічого робити. Тому вони "халіфи на час", сидітимуть на своєму троні, поки не скинуть їх звідтіля більш пронирливі товариші, а потім – будь що буде. Зараз вони – королі і слід жити сьогоденням. Життєздатність нових республік може підтримуватися лише зовні, але ресурси, що надходитимуть, будуть нещадно крастися, не доходячи до людей.


- Як вийти із ситуації, як її вирішити?

- Важко сказати. У світі майже немає територій, які не мають внутрішньої організації: права, влади, народного господарства, податків, мови, найменшої можливості чесного заробітку, культури, джерелом якої є визнані усіма особистості. Ті, хто у новому Донбасі керує, чи думає, що керує, не здатен нічого будувати. Створити державу на основі ненависті до ближнього неможливо. Люди, які нічого не вміли у житті, були ніким, раптом вийшли на поверхню схопили портфелі і стали начальниками. Ті, хто грабував, отримали крісла прокурорів, крадії призначені суддями, а мерзотники з мерзотників добилися найвищих посад. Існувати так довго неможливо. Люди, які там живуть, мають якось відреагувати. Можливо, вони згадають, що був час, коли вони справді не знали великого достатку, тяжко працювали, але були хоча би вільними… (Ліна НАГІРНЯК)
Рейтинг:
(голосів: 1)
30-10-2014, 12:33
Коментарів 0 Переглядів 2034

Теги -
загрузка...
Хто такий митрополит Епіфаній, який може очолити помісну церкву
Його дитинство пройшло на Буковині, де досі проживає його мати і двоє братів
Стрілянина на кордоні: на Буковині затримали п’яного контрабандиста з цигарками
Прикордонникам довелося застосувати зброю щодо порушника, який мчав у бік до державного кордону
Вночі у центрі Чернівців поліція шукала вибухівку - фото
Жодних небезпечних предметів не виявили
Популярне Коментують
• Новини
Трохимич ся вертає, а Вася знимкує кіно. Блог Мостіпаки
Про головні політичні події в регіоні - у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
Передплачуй газету "Молодий буковинець" та вигравай подарунки!

Передплачуй газету "Молодий буковинець" на 2019 рік та отримуй шанс виграти 10 000 гривень та ще 100 корисних подарунків
Санаторії Закарпаття - де лікуватись і зустріти Новий Рік 2019? (на правах реклами)

Святкування Нового Року в Закарпатті як завжди особливе і залишає, лише казкові та незабутні враження, адже тут споконвічно зберігають народні гуцульські традиції та звичаї
Раки зимують у RAKI HOUSE – першій раковарні Чернівців (на правах реклами)

На вас чекає особливе меню – такого ви ще не смакували. Окрім раків, тут приготують й інші морепродукти, м'ясо, гарніри та десерти. У RAKI HOUSE ви можете скуштувати мідії і рапани 4-ьох видів приготування
Професійне прання: де шукати хімчистки у Чернівцях (на правах реклами)

Пропонуємо вашій увазі місця, де їх шукати, – хімчистки у Чернівцях.